|
Ратуша
Відвідувачі Буська не оминуть увагою будівлі зі стрімкою вежею – ратуші, що надає містові справді європейського вигляду. Ця споруда, як не дивно, нова, збудована 1999 р. Проте на місці, де зведена ця будівля, був будинок повітового суду. Споруду суду спіткала трагічна доля – тут містилися катівні гестапо. Нині у ратуші – Буська міська рада та Податкова інспекція.
Біля ратуші 12 липня 1998 р. освячено новозбудований храм св. Петра і Павла. Церкву 19 вересня 1999 р. відвідав Світліший Патріарх Філарет. Це була знаменна подія в житті церковної громади міста.
Палац Бадені
У мальовничому місці над Бугом стоїть палац, останніми власниками яко-го була родина графа Бадені. На місці нинішнього палацу стояв мурований будинок -- канцелярія буського дідича. Палац збудував 1810 р. Войцех Мір. Це -- двоярусна будівля з головним корпусом та бічними крилами. Прикраса палацу -- двоярусний портик із іонічними колонами та балконом з балюстрадою. Спомини 30-х рр. XX ст. свідчать про красу та доглянутість палацу: десятки алей тягнулися від палацу до ріки Бугу, рідкісні кущі, дерева, квіти створювали тут справжній рай. Палац був пошкоджений 1932 р., проте опісля -- відновлений. Ці споруди в подальшому спіткала далеко не «графська» доля -- обкрадання, руйнація, переобладнання... Зараз заплановано реставрацію палацу і надання йому первісного вигляду.
Храми м. Буська
Церква св. Параскеви
Дерев'яна церковця побудована 1708 р. в традиційному народному стилі на мальовничому пагорбі над одним із численних буських потоків у передмісті Довга Сторона. Своєю структурою церква нагадує ротонду з чудовим народним вівтарем і притвором. При церкві існувало братство, яке мало школу та лікарню. У 20-х роках XX ст. священиком церкви був о. С. Калиневич. Побіля церкви містилася плебанія, в якій мешкала родина президента ЗУНР Євгена Петрушевича, батько якого о. Омелян Петрушевич у свій час був деканом цієї церкви. Саме під його орудою поряд із церквою побудовано школу.
Церква св. Онуфрія
«Року Божія» 1645. Григорій маляр сницер сам» -- такий напис було вирізьблено на одвірку цієї церкви (напис не зберігся, ймовірно, його замінили під час реставрації 1905 р.). За іншими свідченнями, цю церкву збудовано 1680 р.
Церква розташована в мальовничому місці на Волянах, на високому мисі правого берега ріки Рокитної, поміж валами замку, на місці давнього городища. Побіля храму - ошатна дерев'яна дзвіниця. При церкві 1864 р. з'явилась оригінальна каплиця.
Її споруджено в дуплі тисячолітнього дуба, який в обхваті мав 6 метрів. Обрізаний згори стовбур накритий дашком. Нині ця каплиця збереглася при вході на церковний цвинтар, її стінки скріплено залізним обручем.
Костел Св. Станіслава
Першопочатково у Буську було кілька костелів, проте їх зруйнували під час козацько-польських воєн. Новий костел збудовано за проектом відомого європейського зодчого Бернарда Меретина і відкрито 1780 р. Ґрунт під костел було надано привілеєм короля Станіслава Августа Понятовського. Будівлю костелу кілька разів було знищено, зокрема пожежами, що охоплювали місто у 1814 та 1849 роках, проте її щоразу відбудовували і вона перетривала до наших днів.
Церква Св. Миколая
На місці старенької дерев'яної церкви перед Першою світовою війною було вирішено збудувати цегляний храм. Фундаменти закладено ще до 1914 р. Для богослужінь поряд з новобудовою було споруджено дерев'яну каплицю, за деякими свідченнями -- подарунок архікнягині Анни. Будувала церкву українська громада Буська за проектом Є. Нагірного. Завершено будівництво в 1938 р.
Синагога
Єврейська громада в Буську бере початок ще з XVI ст. Відомо, що за переписом 1864 р. у Буську проживало 5297 осіб, з них 1566 євреїв, що становило майже 35 % жителів міста. Євреї мешкали переважно в центральній частині міста і мали у власності більшість міських крамничок. Біля площі Ринок збереглася колись величава синагога, її збудовано у XVIII ст.
с. Новий Милятин
Уперше Милятин згадується в документах 1431 р., коли Владислав Ягайло надав його разом з містом Бощ і кількома селами Янові з Конецполя в нагороду за вірну службу. У 1657 р. Новий Милятин з навколишніми селами виступає як спадкове володіння львівського підкоморія П. Ожги. У XVIII ст. містечко було важливим осередком католиків, тут була латинська парафія, діяв осередок ченців-камедулів, монастир кармелітів. 1747 р. сюди перенесли чудотворний образ Ісуса Христа з Нового Ставу. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії 1772 р. Новий Милятин отримав статус села.
Костел Воздвиження Чесного Хреста XVIII ст.
До 40-х рр.. ХХ ст. с. Новий Милятин було відоме саме як паломницький центр. З усіх усюд сюди приходили поклонитися чудотворному образу Ісуса Христа. Костел досі вражає своєю величчю. Він розташований на підвищенні в центрі села. Побудований з цегли на місці більш раннього і меншого, за розмірами, костелу монастиря кармелітів босих (1740). Автор проекту і будівничий – архітектор Францішек Кульчицький. В перших десятиліттях ХІХ ст. його неодноразово добудовували, з північного і південного боку вівтаря, прибудували бокові приміщення. У 1870-1874 рр. довелось проводити реставраційні роботи. Архітектура фасаду в стильовому відношенні неоднорідна. В ній переплелись риси барокко з явними елементами класицизму.
Корчма XVIII ст.
Одноповерхова барокова аустерія побудована з цегли в формі літери Н. Свого часу тут було місце і для, власне, корчми і для кімнат торгівців, які прибули на ярмарок. Перед головним фасадом була крита галерея на кам’яних стовпах. У 1934-1935 і 1961 рр. корчму реставрували (при цьому вона зазнала деяких змін.
с. Кути
Церква св.Михаїла 1697 р. в с. Кути – дерев’яна Михайлівська церква розташована в центрі села. Побудована у 1697 році майстром Григором Гебичим тризрубною, триверхою з каркасною дзвіницею над бабинцем і піддашшям, яке обходить церкву по периметру і опирається на випусти вінців зрубів. Починаючи з 1865 року, зовнішній вигляд церкви декілька разів змінювався. В 1865 р. піддашшя замінили на опасання. В ХІХ ст. до північної стіни вівтаря добудували ризницю. В 1910 р. і 30-х роках ХХ ст. було проведено кілька ремонтів, під час одного з них замінили ґонтове кожухування стін і опасання на вертикальну шалівку дошками. В 1956 р. – куполи були перекриті бляхою. У 1974 році проведені реставраційні роботи (архіт. Могитич І.Р., Кіндзельський Б.Я.), під час яких розібрали північну ризницю, відремонтували конструкції і відновили ґонтове покриття.
Унікальною особливістю цієї па-м’я-тки є те що, зруби церкви перекриті по-різному: центральний – наметовим чотири-гранним верхом з трьо-ма заломами, бабинець – простим чотири-гранним, вівтар – боко-вим куполом з ков-ніром, посадженим безпосередньо на зруб стін.
с. Побужани
Церква Воскресіння Господнього в с. Побужани
Цю невеличку церкву було побудовано у 1777 р. Розта-шована в центрі села на підви-щенні. Дерев’яна, тризрубна, триверха, побудована з соснових брусів на дубових підвалинах, які покладено на кам’яний фун-дамент. Усі зруби накриті шоломовими банями на восьмериках.
с. Олесько
Олеський замок
Велична споруда Олеського замку ще здалеку привертає увагу мандрівників. Ще б пак. Величний красень розташований посеред рівнин на високій горі. Колись довкола нього були непрохідні болота. Тутешні мешканці розповідають, що в трясовину затягувало цілі підводи. Але меліорація таки зробила своє – зараз біля Олеська тільки невеличкі ставки.
Отож, про замок: за припущеннями істориків він виник після розгрому монголами сусіднього поселення «Пліснесько» (слово «поселення» буде дуже скромним, адже Пліснесько було, не мало- не багато, середньовічним руським містом).
Спочатку замок був дерев’яним. Але після кількох пожеж, підпалів і захоплень мешканці вирішили будувати стіни з каменю. Олеський замок був ласим шматочком не тільки для місцевих князьків, а й для могутніх володарів. Одного разу його навіть згадали в буллі Папи Римського 1390 р. (що й вважається першою достовірною згадкою про Олеську твердиню). Протягом століть він кільканадцять разів змінював власників. Проте найбільшого розквіту замок досяг за правління сім'ї Даниловичів. Були укріплені стіни, продовжувалася розбудова палат. Саме за Даниловичів в замку сталася одна романтична історія, правда, з трагічним кінцем: син коронного гетьмана Адам Жолкевський палко покохав дочку Івана Даниловича Маріанну. Проте принциповий батько Маріанни не дозволив їм одружитися. Тоді Адам вдарив себе ножем у груди прямо на подвір’ї замку. Невдовзі після цього обидва старовинні магнатські роди вигасли, а Олеський замок перейшов до представників іншого відомого польського роду – Конєцпольських.
З Олеським замком загадково переплелись долі кількох відомих особистостей. Історики твердять, що саме в Олеську пройшли дитячі роки гетьмана Богдана Хмельницького (його батько був на службі в Даниловичів і кілька років прожив в Олеську). Крім того, саме в Олеському замку народився польський король Ян Собеський. Саме він переміг турецькі полчища в величезній битві під Віднем у 1863 році. На згадку про цю знаменну подію Мартін Альтамонте намалював свою знамениту «Битву під Віднем». Батальне полотно розміром 7×7 метрів досі експонується в замку.
Олеський замок відновили та відкрили для відвідувачів у 1974 р. Вже після цього у ньому знімали «Трьох мушкетерів», “Час збирати каміння”, “Пастух Янко”, “Дике полювання короля Стаха” та ще кілька відомих фільмів.
Зараз в Олеському замку знаходиться відділ Львівської галереї мистецтв. Він відчинений для туристів кожного дня, крім понеділка.
Комплекс монастиря капуцинів 1739 р. в смт. Олесько
– розташований в пів-денно-західній околиці селища на незначній віддалі від замку і скла-дається з костелу св.. Йосифа та монас-тирських келій. Побудований архітектором Андрієм Добравським на замов-лення Йосифа Жевуського для ордену капуцинів. Комплекс кілька разів закривали, згодом повертали церковній владі. За час існування в ньому розміщували склади, ремонтні майстерні, лазарет і навіть сільськогосподарське училище. В 1838 р. костел постраждав від землетрусу, після чого в 1844 р. відновлений. Реставрований в 1857 р. Зараз в приміщеннях комплексу розміщені фондосховища Львівської галереї мистецтв.
Костел св. Трійці XVI ст. в смт. Олесько
– розташований в центрі селища. Заснований у 1481 році Петром Сененським, в 1545 році набув сучасного вигляду. Наступний будівельний етап відноситься до 1625-1627 рр., коли за замовленням Івана Дани-ловича добудовані дві бічні каплиці. На поч. ХІХ ст. пам’ятка горіла, в результаті чого завалилися склепіння, були пошкоджені каплиця, вежа з дзвонами, захристія. Відновлений після 1809 року. Повторно горів у 1814 р., після чого в 1847 р. відбудований. В результаті відновлень першої половини ХІХ ст.. інтер’єр втратив свій первісний готичний характер, отримав опорні стовпи, які поділяють його на нави.
Монумент бійцям Першої кінної армії в с. Хватів
Недалеко від смт. Олеська розташований доволі цікавий пам’ятник бійцям Першої кінної армії.
Тутешні мешканці називають його просто «коні», але свого часу над його спорудженням трудився цілий авторський колектив, куди входили скульптори, архітектори та інженери
Урочисте відкриття пам'ятника відбулося у 1976 р. Монумент має довжину 27 м. і вражає динамізмом і експресією стрімкого злету металевих вершників із вершини пагорба.
Вершники зорієнтовані на захід, вони ніби летять з першими променями сонця. Їхні чіткі силуети завжди видно здалеку. За цей пам'ятник 1978 р. скульптору В.Борисенку й архітектору А.Консулову присуджено Державну премію України ім. Т.Шевченка.
|
