Духовні пам"ятки

 

Духовні пам"ятки

Бувальщина, перекази, ритуали, традиції, благодійність, пісні



Благодійність


Коли  б’ється гаряче, відкрите серце…


15 лютого 2015 року у районному Народному домі відбулася благодійна акція «Відкрий серце» на підтримку сімей, рідні яких постраждали у війні на Сході України.

Цієї днини недільне зібрання матеріально підтримало сім’ю з с.Полоничі, Буського р-ну Оксани Колтун, чоловік якої вважається пропавшим безвісті. Так сталося, що він офіційно не визнаний загиблим, і сім’я не одержує державної допомоги, якої конче потребує. Оксана – мати двох дітей. Степанкові 13 років, Соломійці – 12, непрацює, на утримані хвора мати.

Відомо, що наш земляк, Володимир Колтун захищав нашу землю під Зеленопіллям, де з липня 2014 р. від нього немає жодної вістки.

…На сцену виходить ведуча та організатор цієї акції Ганна Грушицька. Її прості, щирі та зворушливі слова глибоко западають у серце присутніх. Вона дякує всім, хто сьогодні із щирим, відкритим серцем прийшов підтримати сім’ю, яка втратила найдорожчу людину – чоловіка, батька двох дітей.

Благодійну акцію підтримали своїми піснями, новостворений на районному музичному небосхилі колектив «Надбужанка», чудові пісні Анастасії Пюрко Ганни і Мар'яни Грушицьких та юної співачки Софії Степаник із Красного.

Благородний захід також підтримали Львівські активісти: голос Львівського Євромайдану Софія Федина, Ярина Романів.

Особливо вражаючим і незабутнім був пісений виступ громадсько-політичної діячки Софії Федини.

Її тематична спрямованість із снайперською точністю попадала в серце кожного присутнього у залі. Загравши усіма поетичними дзвонами Софія закликає український нарід не впадати в розпач. Про це вона виразно мовить у пісні «Держава – це кров і залізо».


Ні сліз, ні ридань, ні прокльонів,

Ні кволості дряхливх старців,

А нових сотень, батальйонів,

Твердих і незламних борців.


Важливо підкреслити, що муза Софії Федини відображає глибинну суть сьогодення України, її славні героїчні сторінки за свою незалежність. Її пісні,

влучні та актуальні «коментарі» до кожної з них, є виявом того, що Софія завжди з народом, глибоко переживає його турботи і страждання. Разом з тим, вона беззастережно вірить у перемогу на Сході України, в щасливе майбуття рідної Батьківщини. Могутній голос Софії, з особливим пафосом голосить: «…Іде Україна могутня для волі майбутніх століть».

Всі, хто був на цьому вечорі, гордий з того, що слухав і бачив талановиту співачку Слова і Меча, завжди готової йти в перших колонах борців за долю України.

Зібрані гроші під час підготовки та проведення акції  вручені сім’ї 

Колтун О., яка до речі, була присутня в залі.

Цього недільного дня були також вшановані воїни афганці, які відзначали річницю виводу радянських військ із Афганістану, нашого земляка   С.Бондаренка, який служить у погранвійськах України.

А потім були щирі обійми, світлини на пам’ять, про незабутню зустріч громадськості Бузеччини з людьми, в яких гаряче відкрите серце.

 

 

                                                         Адам Тарновський

 

 

Духовність

Пом’яни Господи…


Український християнський часопис «Місіонар» (грудень 2014 р.) подав дуже цікаву публікацію о.Климентія Стасіва ЧCВВ «Шевченко і Василіяни».

В цьому дослідницькому матеріалі автор доносить до християнського читача глибоку єдність Василіанського Чину із творчістю Кобзаря. Особливо значущими тут є дві речі.

Перша. Отці Василіяни були близькими до Шевченка навіть тоді, коли його душа переставилася до Бога. Про це свідчить запис у Пом’янику Підгорецького монастиря ЧСВВ. На 86 аркуші цього Пом’яника рукою ченця записано: «Помяни Господи душу усопшого Тарасія». Справа дописано, що це поминання вписано 1861 року в пам’ять «…усопшого поета Тарасія Шевченька…» Отож, саме у Підгорецькому монастирі відбулася перша в Україні панахида за Тарасом Шевченком в рік його смерті. Це був вияв великої синівської любові і великої вдячності отців Василіян до великого Пророка України.

Друга річ. Пов’язана із хрещенням Тараса Шевченка. Автор відсилає нас до книги Дмитра Степовика «Християнство Тараса Шевченка», і покликаючись на священика Семена Посіка стверджує, що православ’я на Правобережній Україні було запроваджено російським царем 1834-1838 роках, а це дає нам право стверджувати, що Шевченко був охрещений, як греко-католик.

Ще одна грань автобіографічних відомостей Т.Шевченка. Його глибока прихильність до рідного йому краю –Галичини, звідки походила його мати Катерина Бойко.

Про ці та інші факти докладніше можна довідатися, коли відкриєте «Місіонар» число 12, сторінка 17.

 

Подав Адам Тарновський


                            МАТІР БОЖА ЛОПАТИНСЬКА                          

 (духовність)

         Недалеко від Бродів, Буська, Радехова і Берестечка, в самому серці між цими містами розташоване улюблене містечко Діви Марії – мій рідний Лопатин. Моє дитинство, юнацькі та шкільні роки… Містечко, яке оперезане річкою Острівкою, що впадає у Стир, а з нього прямує у Прип’ять і Дніпро.

         Перша згадка про древнє поселення датується 1366 роком, назва якого, очевидно, походить від прізвища Лопата, одного із власників ремісничого училища, що виготовляли господарські рискалі (лопати).

         Наприкінці ХVІ ст. Лопатин належав до Буського повіту, Белзького князівства, а з ХVШ століття він відомий на всю округу, завдяки чудотворному образу Матері Божої Лопатинської, історія якої розпочалася більше як 250 років тому. Ця ікона є копією однієї з найвідоміших святинь Польщі – Матері Божої Ченстоховської, яка була написана євангелистом Лукою.

         Про чудотворну силу ікони Матері Божої Ченстоховської красномовно говорить такий факт. Монастир на Ясній горі Ченстоховській, де знаходилася ікона, був пограбований. Серед викрадених скарбів, був чудотворний образ. Коли грабіжники збиралися рушити з місця, коні і віз, утримувала невидима Божа сила. Тоді, один із злодіїв скинув образ на землю, а інший по ньому наніс удар шаблюкою. Божа кара наступила блискавично: першого розірвало на шматки, у другого відсохла рука, решта грабіжників осліпли та повмирали.

         …Чудотворний образ Матері Божої Лопатинської у 1754 році був завезений спочатку в маєток Пана Матея Нестоємського з Рідкова, що біля Берестечка.

         Родина Нестоємських ревно молилася перед цим образом. Одного разу, коли дочка Маріанна відмовляла молитву, то побачила великі краплини на Обличчі Матері Ісуса, які залили ціле її Лице. Дівчина хустиною витерла образ. Її здалося, що хустина була мокрою, але коли вона добре придивилися, то хустина була сухою. Це були перші чуда.

         Згодом, коли сім’я гаряче молилася в цьому наміренні,  і коли п. Матею кілька разів приснився Лопатин і лопатинський костел, він зрозумів, що Матінка Божа хоче бути в Лопатині.

         5 липня 1756 року образ Матінки Божої з великими почестями, на які  зібралися багато священиків та прихожан, занесли до місцевого костелу, помістивши його у головному вівтарі.

         З того часу тут відбулося безліч чуд. До Лопатина йшли сліпі і каліки, одержимі. В цей час містечко приймає до 40.000 паломників на рік. Лопатин був названий другою Ченстоховою.

         1759 року образ був визнаний чудотворним, а у 1770 році відбулася урочиста його коронація за згодою Апостольської столиці. Його оправили в срібну рамку, оздобили срібною короною і срібними шатами.

         У старовинних книгах та архівних матеріалах записано понад 500 чуд, які сталися з допомогою Матері Божої Лопатинської.

         У цих документах є свідчення людей, з якими сталися чуда. Ось деякі з них: Пані Софія Нестерович з Горохова записала таке свідчення: «Моя дочка Маріанна ще в 5 років стала калікою. У неї була настільки велика слабість, що ми бачили, що вона незабаром помре… так і сталося. Я обмила тіло, вбрала в сорочку і так положила померлу. Через деякий час ми почули стогін, і наша дочка попросила, щоб її подали воду… Потім Маріанна сказала мені: «Матусю: Я була в Лопатині». Я дуже зраділа і здивувалася, що моя дочка враз одужала…

          Потім з дочкою ми приїхали до Лопатина, щоб подякувати Діві Марії за такі великі ласки. Під цими словами я готова присягнути».

          Пан Іван Зілецький з Буська дав таке свідчення: «На протязі 11 тижнів у мене боліло все тіло, дуже боліла голова, мої сили ослабли, я навіть не міг повернутися з боку на бік. Відчувши, що можу померти, я прийняв святі тайни. Потім хтось сказав мені про чудотворний образ в Лопатині. Я відразу в думках посвятив себе Діві Марії і пообіцяв відправити набожество. Після цього мені стало краще, а згодом я повністю одужав. За своє здоров’я я дякую Найсвятішій Діві Марії Лопатинській.

          Маріанна Червінська із Великих Мостів дала таке свідчення:

«Дев’ять місяців у мене так були покручені ноги, що я навіть не могла піднестися з ліжка. Я віддала себе під опіку Матінці Божій Лопатинській, до якої чотири тижні з самих Мостів я йшла на колінах. Коли прийшла в Лопатин, то сталося чудо: мої ноги ви здоровіли. Я разом зі свідками готова присягнути, що саме так і було».

           Як бачимо, що всі чуда через посередництво Божої Матері Лопатинської, прийшли до людей через їхню щиру віру та побожність, покаяння, чистоту людської душі.

           Дорогий друже! Якщо з’явиться у Тебе можливість побувати у Лопатині, завітай до Божого Храму Непорочного Зачаття Діві Марії, помолися до чудотворної ікони Матері Божої Лопатинської, попроси у неї материнської ласки, злагоди і спокою для своєї родини, а також для страждальної Української землі.

           І ще одне. Якщо тебе зацікавить більш глибока історія чудотворної Ікони Матері Божої Лопатинської звернися до книжечки Олесі Жупник «Розцвітають у Лопатині лелії, бо тут місце чудотворної Марії».

           Книжка написана із надзвичайною любов’ю авторки до рідного краю Лопатина, до його опікунки Діві Марії.

 

Адам Тарновський, уродженець смт.Лопатина

 

 

ЮВІЛЕЙ

Мамо, всміхнись мені, мамо!..


    Непам’ятаю, коли глядацький зал РНД збирав таку чисельну кількість шанувальників естрадного мистецтва, як 7 серпня 2016 р. Б. В цей день вони прийшли спільно відзначити 25-річчя Незалежності України та 40-річчний ювілей творчої діяльності нашої славної Надбужанки Ганни Грушицької.

   …17 година. Глядацький зал переповнений. На сцену виходить Ганна Грушицька, одягнена в довгу сукню, в якій виглядала надзвичайно елегантно та урочисто. Обличчя спокійне й задумливе. В кожному її слові відчувається глибока внутрішня гармонія. Замість вступного слова співає «Рідну криницю» власного творення. Голос линув вільно, мов гірський струмок. Він був м’ягкий, як оксамит, і приємний як блакитне небо.


Роками йду по рідній я стежині,

Збираю друзів в сад своїх пісень

Співаю їх для Вас, для України

У цей святковий ювілейний день


     Співала Ганна Іванівна своїм чистим голосом, без усякого напруження, та без найменшого інтонаційного фальшу. І, що характерно, що співачка передала ідею пісні так, як її сприймає і переживає кожна людина з чуйним серцем. Було видно, що Ганна Іванівна вкладає у спів усе своє велике серце. Слухаючи її я приходив до висновку,  що в її душі зібралися всі співучі таланти Надбужанського краю, їх туга за кращим життям, їх радощі й надії. Інакше вона не змогла б так причарувати людей.

     Надзвичайне враження на учасників творчого дійства справила пісня «Про маму», яку співала донька, Мар’яна Грушицька. Її вона прийняла у мами, як музичну естафету.

      Зворушливим є той момент, що коли ювілярка співала вперше цю пісню своїй мамі, остання плакала. А цього дня плакали: бабця з небесних висот, мама і численна публіка в залі. Але це вже були сльози радості. І словами пісні стверджую це «Мамо всміхнись мені, мамо…»

     Творчий звіт увінчався великим успіхом тим, що була добре продумана програма, виконавці музичних творів ювілярки. У святковій програмі «Рідна стежина» виступили відомі люди нашого краю, такі як переможиця конкурсу «Княжна бужан» Анастасія Пюрко, Марта Литвин, Народний духовний оркестр «Буг», танцювальні колективи «Енерджі» та «Плеяда».

       Великої уваги вартував виступ Оксани Піджарко з донечками. Її голос переливався, як живе срібло, то пестив, то чарував, то зворушував до глибини душі.

        Присутні гаряче аплодували співачці – одні за майстерне виконання, інші – за її патріотизм і відвагу, з якою вона тріумфально проносить свою пісенну творчість по містах і селах нашого краю, особливо пісні свого раннього дитинства. Тоді вона цілковито переноситься у своє рідне село на широкі українські простори защо присутні односельчани дякують незмовкаючими оплесками.

        І цього разу Ганну Грушицьку щиро вітали її земляки журналіст Анатолій Недільський, Людмила Балонь, незабутній Роман Фіца з дружиною Лесею, Галина Мелецька та багато інших.

       Однак, найбільший урожай квітів та оплесків зібрала в цей день пісня з домашнього хору «У  полі могила…» у виконанні брата Степана та Ганни Грушицької. До речі, це улюблена пісня родини Гладіїв, особливо батька, яку вони часто виконували під акомпонемент Степана в далекі повоєнні роки. Сьогодні вони співали вільно і розважливо з підтримкою всього глядацького залу, засипаючи виконавців дощем оплесків, квітами та безконечними викликами до поворотного співу. У творчому звіті ювілярки добре проглядається тема війни та духовна спрямованість. Зокрема, у піснях «Пам’ятайте їхні імена», «Повернись», «За все Всевишний дякую Тобі» яким палко аплодували присутні у залі, а особливо воїни Національної гвардії.

         Прекрасною і хвилюючою була сцена, а може сюрпризом естрадного дійства, коли учасникам концерту демонстрували одяг вишиванок, створені руками Г.Грушицької.

         …Квіти, квіти, квіти, бурхливі оплески, щирі поздоровлення друзів, рідних та близьких ще раз яскраво засвідчили, що на українській сцені впевнено крокує співачка з оригінальним голосом, благородна людина, патріотка України, палкий пропагандист естрадного мистецтва.


Адам Тарновський



Обновлен 05 сен 2016. Создан 15 мая 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником