Місто Буськ - Венеція польська .

 

Місто Буськ - Венеція польська .

А. Шнайдер. Переклад Михайла Зозулі



А. Шнайдер .
Місто Буськ - Венеція польська .


Збираючи багато років відомості, особливо ті, що стосуються опису нашого краю, досліджуючи події в ряді польських міст і сіл виявив, що однією з найцікавіших є історія міста Буська. Це місто за вісім попередніх віків пережило не одну сувору і бурхливу хвилю, а тепер поділяє спільну долю нашої вітчизни, як нещасливе та спустошене містечко. До вивчення його минулого спричинилося моє щире бажання прислужитися місту, в якому промайнули мої дитячі літа і в якому я отримав перше світло науки. При описі подій мені пригодилися спогади багатьох як давніх, так і теперішніх обивателів міста.
З древніх літ місто Буськ своїм вигідним розташуванням (над коритом нинішній річки Буг, гирлом ріки Полтви і кількома меншими річками - Солотвиною, Рокитою та Рудкою) захоплювало чимало чужоземних письменників, які вже тоді називали його «польською Венецією». Однак його стан дуже відрізняється від стародавніх часів.
Згідно з вірогідними джерелами початкові границі міста сягали за сьогоднішні межі плюс одна миля* і досягали таких віддалених сіл як Деревляни, Грабова, Боложинів, Петричі, Утішків, Красне, Кизлів і Купче. На вказаних теренах, крім міста з його обширними передмістями, нині знаходяться також території сіл Побужан, Ланерівки, Яблунівки, Верблян і Куткора з багатьма їхніми малими хуторами.
Згаданий вище величезний обсяг землі, окрім нашого масово забудованого і густозаселеного міста з угіддями, займала також пустка, переповнена мочарами та поросла густими лісами, серед якої час від часу появлялись поодинокі хутірці та поселення. Початково наше місто займало територію підвищеного півострова, окресленого з однієї сторони (західної) руслом Полтви, а з другої сторони (східної) руслом Бугу. Воно мало вигляд ніби острова, розташованого посеред моря, особливо під час виливу, коли сполучення міста з розкиданими на других берегах річок передмістями підтримувалось тільки за допомогою човнів і поромів. На цей заробіток, крім риболовства, жило в ті часи немало людей (т. зв. кімлюшників).Пізніше, з метою кращого захисту міста від нападу ворогів, півострів, на якому розташовувалось саме місто, був поділений кількома глибокими фосами (перекопами), які заповнювалися водами Західного Бугу та Полтви. Внаслідок цього, окрім Старого Міста виникло Середнє Місто (пізніше «Фабрика»), Нове Місто і, за часів старостування Яблоновських, четверте місто Яблонов (пізніше «Мури»). Крім вказаних частин міста над коритом Полтви ще також існувало замкове городище, навкруг оточене водою. По обох берегах Бугу впродовж половини милі простягалися передмістя:

___________________________________________________________________________
* -- 1 миля – міра довжини, до 1819 року = 7146 м (прим. перекладача).
___________________________________________________________________________

на правому березі – Ліпибоки, Довга Сторона і Воляни (поділені руслами болотистих річок – Солотвини та Рокитни), а на лівому – Німецький Бік і п`яте передмістя – Підзамче, відокремлене від попереднього широким руслом річки Полтви.
Вигляд того давнього міста сьогодні майже цілком змінився, так як уже давно зникли величезні обшири вод і очеретів, а річища рік висушені (за рахунок виритих глибоких ровів та перекопів), і перетворені в розкішні луки та сади. Якщо місто не затоплене повінню, то його розташування виглядає якби на якомусь пагорбі, до якого по валах ведуть погано утрамбовані грунтові дороги, які так глибоко розм`якають, що вози просідають по осі, а коні по животи бредуть у болоті. Тому в місті мало відбувається великих ярмарків – тільки серед зими або сухого літа, а тижневі торги, що проходять по п`ятницях, мають незначне місцеве значення. Сполучення між частинами міста, густо поперерізуваних ровами, перекопами чи іншими водяними перепонами, та передмістями підтримується за допомогою як давно побудованих, так і новозведених гребель, а також за допомогою 68 малих і більших містків.
Довжина деяких містків становить кілька сажнів*. Вони міцно побудовані, на високих палях і при їх частковому пошкодженні потребують для відновлення немало коштів та праці. Крім цих містків тут ще є так звані кладки, викладені з двох чи більше досок на високих підставах поперек багна, або давнього русла Бугу. Зі східної сторони міста – з передмістя Ліпибоки, за допомогою кількасотсажневих кладок підтримується пішохідне сполучення з центральною частиною, що під час виливів, або в нічний час, приводить до людських жертв, особливо серед п`яних. Для того, щоб кінно доїхати на міський ринок при об`їзді русла Бугу необхідно затратити пів години, а то і цілу годину.
Згідно вимірів 1820 року місто Буськ разом з передмістями до своїх крайніх меж займає площу в 9135 моргів**. В цьому вимірі саме місто (включаючи всі свої частини, навіть такі як Забутки, Зігнилу Греблю, Фабрику, Нове Місто, Тартак і Мури) нараховує заледве 139 будинків, з яких тільки третя частина християнських. В цілому місто разом з передмістями – Німецьким Боком, Ліпибоками, Довгою Стороною, Короткою Стороною, Волянами, Остапківцями і Підзамчем має 806 будинків, в яких живе 916 сімей.
Відповідно до перепису 1864 року в місті проживає 5297 мешканців, які згідно віросповідування поділяються на 2001 римокатолика, 1640 грекокатоликів, 69 протестантів, 17 кальвіністів і 1566 жидів. Щодо професійної спеціалізації то тутешнє населення ділиться на 4 особи духовного стану, 46 урядовців, 20 військових, 8 лікарів і помічників, 468
__________________________________________________________________
* --1 сажень – давня міра довжини, в Польщі дорівнював від 1,728 до 1,789 м,
** -- 1 польський морг – міра площі = 55,987 ар (примітки перекладача).
____________________________________________________________________

власників грунтів, 23 загородники і халупники*, 142 ремісників і 97 їх помічників, 53 крамарів з 8 помічниками, 313 помічників при господарстві, 270 інших слуг, 246 поденників, 219 підростків та 3352 жінок з дітьми
Вже з наведеного розподілу населення ясно видно, що в Буську крім землеробства та домогосподарства існує незначний рух промисловості, а ще, з вказаного переліку ремісників переконуємось, що значна їх частина крім свого ремесла також займається рільничим господарством. До цих пір існують ще цехи шевців і ткачів, а раніше їх було набагато більше. Врожайна тутешня земля (здебільшого щирий чорнозем, або піскова – ніби порохниця), дає можливість мешканцям з великим успіхом її обробляти і забезпечує навіть найбіднішого загородника продуктами харчування майже на цілий рік.
Тепер лише самі жиди провадять крамарювання, одержуючи зиски під час ярмарків, торгів, чи в святкові дні, коли досить багато мешканців, зазвичай латинського обряду, приїжджають із прилеглих сіл на богослужіння чи проведення родових обрядів.
Давніше тут досить жваво проводилась торгівля – в основному зерном і деревом, а відкриття деяких підприємств чи фабрик надали нашому місту більш важливого значення. Також існуючі тут за часів Речі Посполитої міські архіви та повітові суди змушували шляхтичів до частого відвідування міста, оскільки виникала велика кількість спірних справ, які вимагали судового рішення. Сьогодні ж , із-за відсутності інтересу до міста, шляхтич чи хто-небудь з інтелігенції являється тут рідким гостем і тільки велика потреба випасу коней може затримати його на хвилю в цьому місті. Такий подорожуючий є для міста Буська, а передусім для тутешніх торгашів, дуже бажаним гостем, якого місцеві жиди запрошують до численних своїх крамів, збуваючи в більшій своїй частині доставлені з Бродів товари – ліктьові чи корзинні**, натомість набуваючи від нього продукти землеробства. Коштовних, чи яких інших видатних пам`яток тут немає взагалі.
Всі ці приведені тут прикмети нашого міста відрізняють його принаймі від інших існуючих в нашому краю містечок, тим більше, що розсіяні по розлогих передмістях покриті соломою приватні будівлі, поміж якими тут чи там виглядає порядніший двір, або біліша хата, справляють на подорожуючого враження скоріше села ніж міста.
Щойно після довгого спостереження описаних нудних пейзажів подорожній помічає, що він знаходиться в центрі міста. В самому місті, а особливо в так званому Старому Місті, де обширний прямокутник ринку оточений самими тільки жидівськими будинками, Буськ має вигляд міста; тим більше тепер, коли після декількох пожеж, що мали місце в останні роки, дерев`яні будівлі, побудовані за старим взірцем і покриті соломою, подекуди _________________________________________________________________
* -- ті, що мали землю тільки під городами і будівлями,
** -- товари, які при реалізації вимірювалися ліктями, чи корзинами (примітки перекладача).
___________________________________________________________________
ховаються за новими будинками, мурованими з цегли і покритими гонтами. Також надають місту власне міських ознак новозбудований парафіяльний костел та інші публічні будинки, про які ще буде згадано пізніше.
Однак найбільші ознаки видатного значення нашого міста надає надзвичайно цікава історія Буська.
Посідаючи славу великого граду початки цього міста, як і багатьох інших йому подібних, губиться в легендах. Навіть і пізніша його історія вимагає ретельного дослідження та праці, так як до цього нічого обширнішого за неї не зустрічав. Зайнявшись даною працею знайшов першу допомогу до неї під час мого тридцятилітнього побуту в Буську в існуючому на той час у власності тутешнього органіста пана Масенка стародавньому напівзнищеному рукописі під назвою «Пам`ятка о. Афанасія». Ця пам`ятка (якби чинна), частково писана на пергаменті кирилицею, частково на папері – по старопольськи, чи незрозумілим мені в скороченнях руським письмом, походила з раніше тут існуючого, а в даний час знищеного монастиря ОО. Василіанів. Важливіші і найвірогідніші видержки зі згаданого рукопису, що відносяться до історії нашого міста від його витоків, я подаю тут разом з іншими документами та джерелами, наповненими історією бузецької землі, в слідуючій редакції:
Безпутство, яке почалося за панування Великого Князя Київського Святополка Святославовича, та розбрат, що в той час поширювався між князятами на Русі, кількаразово позбавляли панування над Володимиро-Волинським князівством Давида Ігоровича, яким від батька також була успадкована земля, де зараз розташоване місто Буськ. Біля 1096 року київський князь Святополк Ізяславович, за намовою Давида Ігоровича, осліпив і посадив у в`язницю дуже неприязненого до нього Василька Ростиславовича – теребовлянського князя, по причині зваленої на нього вини – в зраді Святополка. Таке суворе покарання викликало обурення багатьох інших руських князів проти Святополка. Але цей невдячний князь, який в той час в своїх руках ще утримував велику владу на Русі, відмовився від усілякої провини, зваливши її на Давида, як головного винуватця. Це, в свою чергу, роз`ятрило помисли інших князят проти князя Давида, який в той час
ув`язнював згаданого Василька Теребовлянського у Володимирі. Найбільше проти нього виступав Володар Ростиславович – перемишльський князь, брат Василька і сусід Давида. Це його дуже непокоїло, тому що його границі його князівства з перемишльським хоч і проходили лісами та неприступними мочарами, але, в певному випадку, були відкритими для неприятеля.
Передбачаючи ворожий напад зі сторони перемишльського князя Володаря Ростиславовича і дослухаючись до порад своїх бояр, князь Давид Ігорович задумав об`їхати границі свого князівства і намітити важливі пункти для їх оборони. В тій подорожі, змучений довгим походом серед трясовин та лісів, переправляючись зі своїм почтом в певному місті через річку Буг князь висловився перед боярами, що був би радий відпочинку, але не знає де серед тієї пущі це зробити. В цей момент один із слуг князя на ім`я Свойко побачив кружляючого в повітрі буська (лелеку) і подав князю свою думку, що де цей птах опуститься, там напевно буде для них добре місце для відпочинку. Невдовзі цей бузьок, кружляючи щораз меншими колами, опустився недалеко від них поміж деревами. Тоді князь разом зі своїм супроводом поспішив на те місце і коли туди прибули, то побачили серед великого лісу хатинку над стрімким берегом озера, біля неї малу капличку і досить великий сад, в якому працювали два монахи – пустельники чину святого Василія. Переночувавши в цьому місці, на другий день князь і його дворяни, за порадою тих законників, докладно його обдивились і визнали вельми придатним до оборони. Монахи при тому попросили князя, щоб він їм залишив у власність місце, обране ними для служіння богові, на що той охоче погодився. Іще в тому ж самому році взялися до вирубування лісу і з місцевого матеріалу було збудоване городище, на виступаючому серед води острові, по берегах будинки для дворян, а також церкву та інші будівлі для згаданих законників. Згідно з давньою легендою ці забудови мають бути початком василіанського монастиря, який існував у Буську на передмістю Підзамче аж до свого знесення – при кінці минулого (18-го) століття.
На пам`ять про описаний випадок місто це було названо Буськом (або по-руськи « Буським гніздом»).
В цьому граді вже в 1098 році Давид Ігорович піддався нападу зі сторони перемишльського князя Володаря, де, після мужньої оборони, за порадою своїх бояр відпускає на волю ув`язненого Василька і віддає йому теребовлянське князівство (що хотів ще раніше зробити), забезпечуючись тим від дальших воєнних сутичок. Всілякі несправедливості і заздрість Святополка – Великого Князя Київського незабаром позбавляють його спадкового володимирського князівства, залишаючи його при буськім городищі (в 1100 році), яке з того часу стало оселенням його двору і уряду, а приділену до цього міста землю було названо Буським Князівством. Як згадується в пам`ятці, в результаті цих втрат територій осміяно князя Давида, називаючи його буськом, який стоїть на одній нозі. Правдоподібно, що до цього також спричинився і давній малюнок, увінчуючий герб буського князівства : на голубому форі бузьок, що понуро стоїть серед мочарів на одній нозі, повернутий до переду лівим боком. Досі цим гербом послуговується також і місто Буськ.
Давид Ігорович, ставши першим буським князем, прикладає зусилля до піднесення і залюднення свого граду, оскільки його розташування (серед лісів і обширних мочарів та оточення його водами Бугу і Полтви) робило його в той час дуже сильним і неприступним для ворогів.
Епідемія чуми, яка поширювалась над Дніпром кілька років від 1109 року, а також мстиві і часто поновлювані напади половців, зневолили немало люду з відкритих наддніпрянських степів до поселення в безпечніших місцях. З цих людей значна кількість осіла при буськім городищі вздовж правого берегу річки Бугу і в тому місці постала нова церква Богоявлення, яку було віддано під тимчасову опіку василіанського монастиря. В замку і прибічному дворі над Полтвою проживав князь із своїм двором майже аж до своєї смерті, яка наступила в 1112 році на замку в Дорогобужі. Тут, повернувшись з походу на половців (в якому товаришував київському князю Святополку та новгородському князю Володимиру Мономаху), небезпечно захворів і помер. Своїми хоробрими діями згадані князі завдали в той час остаточної поразки половцям.
Після смерті Давида, як вказується в літописі, за короткий час в Буську панувало багато князів. Уже в 1112 році Ярослав Святополкович, від імені свого батька Великого Князя Київського, загарбав всю вотчину Давида Ігоровича, яка, крім буського князівства, складалася також з володінь в містах Дубно, Чорторийськ і Дорогобуж. Проте вже в наступному 1113 році, по смерті Великого Князя Святополка, з рук Великого Князя Володимира (Мономаха) отримав князівство, як спадщину по батькові, син Давида Ігоровича – Мечислав Давидович. Цей князь, наслідуючи свого батька, був дуже ретельний в розширенні буського граду – збудував в місті парафіяльну церкву, якій дарував багато дорогих речей. Також поселив в місті та околицях багато люду. Однак не довго тішився вотчиною князь Мечислав, бо вже в 1120 році її наново загарбав прагнучий панування над цілою Руссю князь володимирський і галицький Ярослав Святополкович і володів нею до 1123 року. В тому році князівство повторно відібрав на свою користь Великий Князь Київський Володимир Мономах, над яким панував до 1125 року, а потім після його занепаду і смерті Ярослава Святополковича приєднав буську землю до белзького князівства.
Що сталося з князем Мечиславом, про це рукопис замовчує. Однак згадано ще кілька наступних буських княжат, так біля 1129 р. Мстислава Володимировича, 1138 р. Всеволода Ольговича, 1147 р. Святослава Всеволодовича, 1148 р. Ростислава Юрійовича, а біля 1165 р. Ярополка Ізяславовича. Всі ці князі, будучи володарями ще інших князівств, мало що дбали про піднесення міста Буська.
Також невідомо яким способом перейшло місто і буське князівство назад під панування белзьких князів, так як в наступних записах пам`ятка згадує вже тільки про даних князів як таких, що володіли Буськом, почавши від Всеволода – белзького князя.А в 1277 році приводиться також приклад панування Болеслава – мазовецького князя, якому його тесть Олександр – володимирський і белзький князь відступив белзьку землю разом з Буськом, як посаг за своєю дочкою.
Під час панування цього князя велике нещастя навідало місто Буськ, коли жахлива навала монгольської дичі під керівництвом Бату - хана заливши цілу Русь не пропустила і цього міста, а навпаки злупили, спалили і знищили його дощенту. В згаданому рукописі є один цікавий факт з часів того нещастя, поданий у виді релігійної легенди, яка стосується буського монастиря: «В тому страшному для Русі часі, згадується в пам`ятці, приступили дики під місто Буськ, пожираючи і знищуючи своїми іклами все, що тільки на своєму шляху надибали. Величезний відблиск пожежі зайняв цілком наше місто, заблищав на водах великого озера, перешкоджаючи


мешканцям втекти і сховатись від ворога. Спостерігаючи за пожежею, яка щораз більше поширювалась на правому березі річки, де в той час звивалась зі своєю здобиччю дичина, люди побачили у відблиску місяця отця Онуфрія, який на тамтій стороні на виступі з води збудував собі невелику хатину і капличку в честь свого патрона. Під час цього великого нещастя отець Онуфрій молився перед капличкою. Але недовго то тривало, коли ж і там вибухнуло полум`я та зайнялось наше святе місце. Побачивши це, отець Онуфрій перейшов через воду не змочивши ніг, появився серед нас і врятував з догораючої церкви великий хрест. Під його захистом люди безпечно вийшли з тлуму і полум`я та заховались у найближчому лісі. Згарище від нашого святого місця після того довгі роки нерухомо стояло пусткою».
З тих часів аж до 1416 року згаданий рукопис замовчує про подальшу долю того монастиря, як також і міста Буська. Допіру в тому році на Русі відроджується закон отців – василіанів і вони, відшукавши давнє пристановище своїх братів, наново його займають. Факти, записані в дальшому часі, в більшій частині відносяться лише до самого монастиря і написані незрозумілими мені зворотами староруського письма, так що перекладу не підлягають. З тих записів тільки ще можна довідатись, що буський монастир не мав жодних капіталів і пізніше був залежний від монастиря у Волиці Древлянській. Також там між іншими знаходиться згадка про церкву святого Онуфрія на передмістю Воляни, яку відновили монахині відразу після свого прибуття до Буська – на пам`ять про давню легенду.
Не тільки згадана пам`ятка, але і всі інші знайдені історичні джерела, замовчують через довгий проміжок часу долю нашого міста. Здається, що це місце довго мусіло стояти пусткою поки знову було частково заселено. Правдоподібно, що лише при правлінні на Русі Казимира Великого наново воскресло це місто, повертаючи собі свою давню славу. Вже біля 1379 року першим буським старостою згадується Ян Тарновський, сандомирський воєвода. Але це урядування тривало не довго – уже в 1386 році Владислав Ягелло віддав белзьке князівство разом із буською землею мазовецькому князю Земовиту посаг, оскільки той взяв за жінку сестру короля Олександру. Від панування цього князя розпочинається неперервний ряд вірогідних джерел по історії міста Буська.
За правління цього ж князя місто отримало перший підтверджуючий наданих йому прав і вольностей, виданий у Сокалі в 1411 році в день Успіння Пресвятої Богородиці (15 серпня). В цьому документі викладені наступні пункти: «Прагнучи заселити порожні маєтності нашого князівства та згідно з нашими можливостями привести його до кращого стану замислили місто Буськ наново відродити і надаємо йому магдебурзьке право , якому підлягає ціле місто з передмістями в обсязі своїх границь, в тому числі
-- право ловити рибу в Бузі та Полтві сітками (неводами), званими цлом`я, або ратками (кімлями);


-- хочемо щоб в окрузі однієї милі довкола міста ніхто не варив пива чи меду, тільки має їх купувати в місті;
-- купцям, які прибувають з інших земель, суворо забороняється без дозволу міського уряду продавати свої товари в місті та прилеглих околицях;
-- русинам забороняється варити трунки, без виготовлення солоду*,
-- вся міська громада звільняється від відробітків, податків та повинностей на князя, замок і двір». Цей документ також призначав місту два лани** на пасовиська і встановлював чинш із земельних наділів на міські потреби по 4 пражських гроші*** з лану.
В 1442 році татари знову сплюндрували помалу відживаюче місто. В 1446 році помер князь Земовит, при розділі володінь по ньому белзьке князівство разом з Буськом отримав другий син Земовита – Казимир, але не довго ним правив, оскільки під час подорожі заразився чумою і в 1447 році скінчив життя в Красноставі. По ньому панування над белзькою і буськими землями обійняв його брат Владислав – князь Потоцький, не зважаючи на перешкоди та претензії, які йому виставляв польський король Казимир ІV. Від князя Владислава місто Буськ отримало підтвердження своїх прав і свобод в привілеї, який був виданий у Буську в 1448 році на свято Всіх Святих. В цьому документі місту, між іншими свободами, надавалось також право вільної вирубки дерев в казенних лісах, тільки застерігалося міщан, щоб не рубали дерев з бортями.
Після смерті князя Владислава і двох його малолітніх синів в 1468 році белзьке князівство разом з Буськом цілком перейшло у володіння польських королів. В тому ж самому році король Казимир ІV підтвердив місту всі раніше надані права, а в 1484 році поновив право вільного вилову риби у водах в межах всього міста.
Здавалося, що одержані права і свободи піднесуть місто до великого добробуту, але неустанні напади татар та інших ворогів нищили ці надії. Розташування міста на татарському так званому «Чорному шляху» виставляло його майже щороку на більші чи менші грабунки цих жорстоких добичників. Цей злощасний шлях починався біля Дніпра, а обминаючи витоки Бугу і Стиру татари звичайно закладали свої табори в розлогих лісах в околицях Буська, Лопатина чи Щурович.
До найбільших татарських нападів відносяться наїзди в 1450, 1453, 1467 роках і особливо в 1498 році, коли майже все місто було спустошене, а знищені в околицях Буська деякі села відновилися щойно від 1507 до 1512 року. Усвідомивши великий розмір руйнувань міста Буська король Ян Ольбрахт у 1499 році надав місту привілей на право вільної торгівлі ,
при цьому звільняючи буських міщан , які їхали за товаром , чи
__________________________________________________________________
* -- тобто міцні горілчані вироби ;
** -- 1 лан поля – міра площі = 43,5 морги , або 1 лан = 24га354ари ;
*** -- 1 пражський грош, грошова одиниця, в ХV столітті містив 3,7 г срібла 938-ї проби (примітки перекладача) .
_________________________________________________________________
поверталися з ним з інших міст краю, від водяного, мостового, греблевого мита, а також від інших виплат, що стягувалися в королівську казну. З тієї самої причини вже король Олександр своїм привілеєм, виданим 1506 року, дозволив місту мати воскобійню, постригальню* та збирати мостове мито.
В тому самому часі королівські урядники ретельно почали залюднювати околиці Буська та інші пустинні частини краю. Багато місць по розлогих лісах в Буську і на передмістях заселено волоськими осадниками, які ревно зайнялися вирощуванням худоби, овець та виготовленням сукна на одяг посполитим (так званого волоського сукна). В Буську і багатьох інших місцях збудовано сукновальні, а по лісах осадники займалися також виробництвом клепок, золи, деревного вугілля, що сплавлялося Бугом аж до Гданська. Таким чином, не зважаючи на зазнані нещастя, в нашому місті поволі розквітав щораз більший промисел і торгівельний рух, який особливо почав розвиватися з гарячковим запалом після відкриття Америки і розширення європейської торгівлі у Східній Європі. Місто в той час мало менші межі, а через наплив люду тут заклали ще дві нових частини, так звані Середнє і Нове місто. На останньому збудували також парафіяльний костел, на місці де сьогодні знаходиться старий цвинтар.
Привілей, даний місту в 1510 році за короля Сигізмунда І, регулюючий тутешнє міське урядування, вказує, щоб (згідно з давнім звичаєм) самих тільки римо-католиків вибирали як радників у склад місцевого магістрату. Не менш гідним уваги є цей документ і з того погляду, що місто Буськ було підпорядковано до львівської землі. А до того часу белзька чи радше буська земля належала до руського воєводства, це підтверджується і тим, що тогочасний буський староста Спитек з Тарнова – сандомирський воєвода, згідно з версією Нєсецького, писався руським старостою.
Тільки від 1511 року Ян Сечигньовський розпочинає ряд буських старост, яких я тут по порядку перерахую. За його старостування, як згадує Бєльський, в 1516 році татари спаливши передмістя розмістились табором біля Буська і, за своїм звичаєм, розпустили загони вздовж і вшир. При цьому села, двори та містечка випалили і пограбували, зганяючи до свого коша людей, худобу і всіляку іншу здобич. Після цього вони пішли до Угорських гір, забравши в ясир до 50000 полонених.
Після останнього нападу татар почали думати про краще забезпечення міста Буська . Виданий в 1521 році королем Сигізмундом І

________________________________________________________________________
* -- постригальня – устаткування для виробництва сукна, вживане в пізньому середньовіччі. Цим устаткуванням користувалися всі виробники сукна. На нім стригли виготовлене вручну сукно, ліквідовуючи вузлики, або укорочуючи волокна, що виступали над поверхнею тканини. Даним процесом займався спеціальний ремісник – постригач (прим. перекладача).
__________________________________________________________________________

другий привілей, котрий знову повернув наше місто до белзької землі, виражав потреби міщан і звучав у наступному викладі : « Одержавши відомості , що місто хоч досі ще є слабо укріплене ,
але під час татарських нападів переховує значну кількість люду і спосібне для свого вигіднішого положення стати міцнішою твердинею, підтверджую надані Яном Ольбрахтом вільності від сплати мита, поширюючи їх на всіх мешканців без різниці віри та національності».
В 1539 році Сигізмунд І надає місту право вільно продавати в шинках солодку горілку (лікери чи вина), поширивши це право на всіх мешканців: християн латинського обряду, русинів, вірменів і жидів, осілих на території міста та передмість, вимагалася лише ліцензія чи дозвіл, що видавалися міським урядом. Біля 1540 року буським старостою став граф Анжей з Гурки – сандомирський каштелян, призначений королем Сигізмундом І. Своє урядування він розпочав великим утиском міських мешканців, підминаючи мало не всі надані місту права і свободи. Це змусило буських мешканців розпочати проти нього судовий процес, який королівським декретом, виданим у Кракові 1543 року в шостий день по св. Войцеху (29 квітня), був розв`язаний на користь міста. В цьому документі монарх залишив місту та передмістям всі до того часу набуті права і вольності, звільнив від старостівських повинностей всі передміські земельні ділянки придбані землеробами, підтвердив також право вилову риби в ріках Бузі та Полтві, за що поклав на них тільки повинність відробітку шарваркових днів при ремонті мостів і гребель. До підтвердження наданих місту прав і свобод та піднесення його добробуту короля підштовхнула також шляхта, якої немало оселилося в його межах.
В 1548 році місто з великим жалем сприйняло звістку про смерть Сигізмунда І, того добросердного монарха, який йому забезпечив досить світле минуле. В наступному році також помер і тутешній староста граф Анжей Гурка, а наступництво на буське староство з рук короля Сигізмунда Августа отримав його син – граф Лукаш Гурка, ленчицький воєвода. Цей граф, ідучи слідами свого батька і попередника, також розпочав своє урядування кривдженням мешканців, особливо з передмість: Довгої Сторони, Волян та Підзамча, відбираючи в них наново набуті землі, утискуючи нераз ціле місто різноманітними прихотями на свою користь. Бачачи це, король Сигізмунд Август привілеєм, виданим у 1550 році, звільнив тутешніх міщан від оплати цла (мита) в цілому краю при торгівлі волами, кіньми і всілякою іншою худобою, чим показав місту свою велику прихильність. Це ще більше виразилось у декреті: «In Conventu Reqini Generali Petricoviensi feria sekta post festum S. Aqnetis proxima A. D.», виданому в 1559 році, який звільняв тутешніх міщан та передміщан від усіляких тягарів рустикальних, унезалежнюючи їх від буського старости, як і всіх інших поселенців, новоосілих на міських чи інших грунтах. Цей документ також увільняв їх від всіляких тяжб старостівської юрисдикції, параграфів і в`язниць, дозволяв місту вільний вируб дерева в лісах староства, підтверджував використання ними луків та пасовиськ, а за всілякі перекручування проти цих наданих прав староста мав наказуватися штрафом у 100 польських злотих. В цьому декреті також згадувався лан під назвою «Садок», розташований на передмісті Ліпибоки – перед і за валом, яким в той час було опоясане місто від вказаного передмістя до потоків Солотвини та Молдови. Згадано там було поселення якогось М`єнкіського, крім того лан включав у себе багато дрібних міських земельних ділянок. Все це староста відібрав до замку, а власників тих наділів примушував до відробляння рустикальних повинностей, що вищевказаним декретом було відмінено. Тепер на тій землі господарюють Чучмани і правдоподібно до неї також належить існуючий тут фільварок Хмєлевського. В 1549 році татари поновили напад на Буськ, підійшовши аж під саме місто, звідки взяли багато здобичі і багато людей забрали в неволю. Пам`ятка о. Афанасія згадує: «В той час був взятий піп (православний священник) , який мешкав при тутешній церкві, а його дитина, втікаючи від татар, утопилася в Бузі».
В 1555 році в нашому місті по причині величезної посухи панував великий голод і нечувана дорожнеча, коли люди отруювались, вживаючи в страву різноманітні зілля. На кільканадцять років пізніше – біля 1566 року, пануюча в той час в краю на протязі довгого терміну епідемія чуми зайняла і наше місто. Вищезгаданий рукопис, як важливий, наводить такий факт: «Найбільше вимерло рибаків, а багато з них із відрази відкинули цей заробіток так далеко, що навіть монастирських слуг було трудно впросити до ловлі риби».
В той час мусіла бути досить значна кількість тих риболовів і напевно вони об’єднувались в якусь власну корпорацію, якщо по ній залишились сліди. Відраза до риболовства мусіла глибоко укорінитися між тутешнім людом і звідси правдоподібно походить пересторога до споживання вугрів, линів, м`ятусів та інших подібних риб, до цих пір побутуюча серед населення міста і околиць.
Віровідступництво старости Лукаша Гурки від католицької віри та його ретельність у поширенні в краю кальвінізму не оминули і тутешнього костелу, який і так занепав через кількаразові напади татар. Брак легальних ерекційних (засновних) документів про доходи, які через вказані напади були втрачені, послужив старості до знівечення тутешньої католицької парафії. І тільки громада, а особливо тодішній провідник буського костелу ксьондз Миколай Ленчинський, ревно стали на її захист. При посередництві консистора Львівської митрополії ксьондз Ленчинський місцевому костелу нові установчі документи і підтвердив набуті до того права та доходи. На підставі цих, виданих 1 січня 1564 року за короля Сигізмунда Августа ерекційних документів, двісті років пізніше (в 1779 році) було врегульовано дотації новозбудованому костелу святого Станіслава.
В 1573 році помер староста граф Лукаш Гурка, після якого буське староство обійняв його син Станіслав – так само як і його батько ревний і славнозвісний прихильник Кальвіна. Здається, що по причині його віросповідання місто не бачило цього старости на своїх теренах аж до його смерті в 1592 році, а старостівську владу виконували тільки підстарости і дворяни, яких Гурки утримували тут досить значне число.
За їх часів побудовано двір на Підзамчу, відновлено стародавнє замчисько на купині над Полтвою, а також збудовано помешкання для підстарости і канцелярію на Середньому Місті поряд з костелом Святого Духа. На старім ринку, а також у новозаснованих частинах міста, осідало багато жидів, яким було дозволено закладати виноградники, як в місті, так і на передмісті Довга Сторона, за оплату до замку емфітеутичних* чиншів.
Незважаючи на різноманітні гноблення в нашому місті покращувався добробут і росли доходи, а міський промисел значно розширився. В тому часі на старому ринку місто збудувало нову ратушу, в якій було запроваджено регулярні засідання консулярних** судів, а також закладено міський архів. В 1578 році на передмістю Ліпибоки над Бугом збудовано папірню, крім якої в межах міста ще існувала сукновальня і 4 інших млини, два з яких належали до замку. Дотепер між людьми існує пам`ять про ту папірню, яку щойно в 1714 році повністю знищила повінь. Місце, де вона давніше існувала, суспільство понині називає «папірнею». Пізніше на тому місці діяв казенний млин, який в новіші часи також знищила повінь.
В 1582 році привілеєм, виданим у Варшаві 20 листопада, король Стефан Баторій підтверджує давні права, надані місту і тутешньому костелу в 1541 році за Сигізмунда І, а також зберігає повну свободу їх вживання. Визнаючи місто Буськ за вільне королівське місто охороняє його від всілякого гноблення зі сторони старости та його дворян.
В 1589 році татарський загін підійшов аж під Буськ. Дійшло до битви з ворогом на красненських полях під Буськом, в якій значну участь взяли наші міщани і оселена в околицях загонова шляхта, що примусило татар до втечі, при цьому вони втратили значну частину здобичі. Здається, що в честь цієї події, чи з приводу вищенаведеного привілею Стефана Баторія, було надано тутешнім міщанам наступні гідності (титули): славетних (honoratus) і уроджоних (qenerosus), які вживалися в судах та публічних урядах.
В той час буським старостою був Станіслав Тарновський – сандомирський воєвода і стобніцький староста. Він був одним із найсправедливіших намісників короля, а своїм впливом на короля
Сигізмунда ІІІ виборов для міста новий привілей, виданий у Варшаві
_______________________________________________________________________ * -- емфітеутика – багатолітня оренда чужої землі з правом спорудження будівель, але без права власності на землю і можливості набуття цього права будь-коли ;

** -- консулярний суд – суд міських засідателів ( лавників ), якому підпорядковувались всі жителі міста, за винятком шляхтичів (примітки перекладача) .
________________________________________________________________________
червня 1616 року, «in Conventu Regini Generali», в якому крім апробування (затвердження) давніших прав та свобод для міста підтверджувалось війтівство і консулярний уряд (уряд райців). Війтівству було надано 4 лани поля на передмістю Німецький Бік і звільнено від всіляких данин та казенних податків. Також на підтримку війтівства та підсилення оборони міста в тому ж привілеї надавалось:
- третя мірка з тутешніх казенних млинів;
- право вільного вилову риби в Бузі та Полтві;
- палац на Новому Місті над фосою названою «Перекопом» і площу, на якій збудовано папірню.
Серед мешканців Буська в тому часі виділяється родина Окульських, до якої безумовно належав наш славний проповідник та історик – ксьондз Шимон Окульський. Акт консулярного буського уряду від 1603 року говорить, що славетний Ян Окульський –ярославський нотаріус, зі своєю дружиною Софією Зивкувною придбали будинок і землю в Новому Місті між поселеннями уроджоних Чоповських та Міколовського. Також в тих часах, за князя Єремії Вишневецького – київського каштеляна, в місті виник четвертий костел, збудований в 1608 році разом із монастирем для отців – домініканців, про який я ще пізніше розповім.
Після Станіслава Тарновського буське староство отримав Іван Данилович. Він, а особливо його побожна дружина Софія Гербуртівна, за час свого кількалітнього управління староством ретельно займалися піднесенням підупалих тутешніх костелів, не менше причинилися вони також до піднесення домініканського монастиря. Як пам`ятка по Софії Данилович при парафіяльному костелі довго ще існувала вівтарна заслона, виткана її власними руками. По смерті цього старости, що настала в 1628 році, буське староство обійняв Конєцпольський – великий коронний гетьман, дідич Бродів і славний тогочасний оборонець вітчизни. За управління обох цих старост, не зважаючи на тодішні війни в краю і за кордоном, місто досить сильно зміцніло. Навіть з власної ініціативи в 1629 році жертвувало королеві 2000 польських злотих на воєнні видатки проти шведів, які під проводом Густава Адольфа напали на Польщу і її плюндрували.
В тому самому часі місто Буськ оголосило процес перед трибунальним судом дружині буського судді Ельжбеті Підгорецькій, а також Янові та Адамові Підгорецьким – дідичам сіл Журатина, Козлова і Купча по причині знищення ними старих граничних стовпців меж міста. Вислана в 1638 році любельським трибунальним декретом комісія, яка складалася з представників земського суду і підкоморного уряду белзького воєводства, полюбовним судом залагодила справу в той спосіб, що обидві сторони погодилися на розмітку нової граничної міської лінії.
Обсяг земель міста Буська в той період сягав границь сіл : Волиці Деревлянської, Полоничної, Боложинова, Петрич, Утішкова, Красного, Журатина, Кізлова і Купча. З тієї причини всередині міської межі знаходилися території сіл: Побужан, Ланерівки, Остапківців, Яблунівки, Верблян та Гумниськ. Саме місто ділилося на три частини . Старе Місто займало 37 житлових будинків, древній костелек св. Станіслава і православну церкву св. Миколая із житлом священника. В Середньому Місті розташовувались старостинські будинки з канцелярією, костелек Святого Духа, млини – королівський і домініканський, а також кілька будинків міщан. На Новому Місті був парафіяльний костел Діви Марії з пробоством, кільканадцять міських будинків, серед яких більша частина була шляхетських і декілька – жидівських, а також окремо окопаний домініканський монастир з млином над Бугом.
Розлогі передмістя, що оточували тоді місто над коритом Бугу і Полтви, поділялися на лани. З тих передмість :
-- Німецький Бік займав 2,5 лани міських і 2 лани шляхетських з війтівщиною ;
-- Ліпибоки – 20 ланів міських, 1 лан за річкою Солотвиною, 1,25 лана шляхетського з млином і папірнею над греблею, що з`єднувала Ліпибоки з Німецьким Боком ;
-- Довга Сторона – 21 лан міський, 2,75 шляхетських лани, православну церкву св. Покрови з плебанією та нові поселення над Рокитною і на верблянських болотах ;
-- Воляни мали 8,25 лани міських і малу церковцю св. Онуфрія, а також нові осади над Рудною ;
-- Підзамче займало старостівські лани, 2 міські лани, чверть шляхетського лану і василіанський монастир з церквою.
Вали, що оточували місто з передмістями, в минулому сягали однієї милі довжини, крім того іще в самому місті знаходились насипані греблі та вали, а також фоси і перекопи, які затрудняли неприятелеві підступ до нього.
Так розквітало і розширювалось наше місто доти, поки не надійшла страшна буря, яка враз ті успіхи знищила. Нещасливі часи панування Яна Казимира позбавили і наше місто добробуту, коли в 1654 році* козаки під проводом Богдана Хмельницького обернули його на попіл. В той час буським старостою був Станіслав Глоговський. Вражаючі факти про ту руйнацію подає нам уже згадувана пам`ятка отця Афанасія наступними словами :
« Близько трьох віків зростало і перебувало в квітучому стані наше місто, однак потім якась нещаслива зірка засвітила над ним. Здавалося, що ніби якісь невідомі сили одна другу пожерти хотіли. Досі татарин був для нас пострахом, але з ним ми з часом освоїлись, аж тепер збунтувалось козацтво. Отримало московську допомогу і піднесло братовбивчу зброю в цілях знищення Русі. Чи тільки самих ляхів убивали ? Богдан Хмельницький нині став гіршим від татарина пострахом для краю від ________________________________________________________________
* -- ці події відбувалися восени 1655 року, а не в 1654 році, як вказує автор (примітка перекладача).
_________________________________________________________________
Дніпра аж до Сяну. З початку ми не вірили цьому, але тим страшніше для нас було бачити вчинені знищення. Пройшло дві тисячі люду через місто і всі здобутки понищило та поруйнувало неприязне козацько-московське військо.
Зруйнувало також міську фортецю, попалило церкви, костели, замок, а також всі будинки в місті та передмістях. Тобто ціле місто перетворили на пустку.
Браттям нашим, оплакуючим вже третій раз занепад свого монастиря, дарував гетьман (не вказано прізвища) на його відбудову мірку ……» . На цьому закінчуються відомості з того рукопису, оскільки дальшу частину листків із нього видерто.
Вислана на 5 років пізніше (в 1659 році) в белзьке воєводство люстраційна комісія склала відповідний урядовий акт, в якому підтвердила тодішнє знищення міста Буська. Витяг з того акту, для більш чіткої уяви про його тодішнє нещасне положення, також подаю тут дослівно :
«Староство Буське. Орендарем (державцем) староства є Вельможний Станіслав Глоговський, затверджений на цій посаді привілеєм Його Королівської Милості, якого він однак нам не показав.
Буський замок: його москалі знищили дощенту і настільки сильно, що навіть за кілька років не відновлено. Хоча теперішній пан староста почав дещо будувати і вже збудував лазню з малими покоями, але там до цього часу немає ні вікон, ні печі.
Місто Буськ включає в себе три міста. Добре влаштовані вали розташовані між ріками Бугом і Полтвою, але всі інші укріплення та башти знищені козаками і москалями. Оглянули :
-- Нове Місто – де існував парафіяльний костел і пробоство, тепер там стоять лише два нужденних будиночки.
-- Середнє Місто – в оточенні міських мурів, де також був костел Святого Духа. Тепер там немає жодних будівель, все повністю знищене.
-- Старе Місто – в якому знаходиться 18 різноманітних будинків, костел св. Станіслава спалений. Зараз там стару шопу пристосовано для відправляння богослужіння, в якій віддається хвала Богові.
Домініканський монастир знищений, на монастирській землі стоїть лише мізерна хатина.
Передмістя Німецький Бік спустошене, Підзамче також. Тільки пан Божньовський мешкає поряд з монастирем за привілеєм Його Королівської Милості, котрого однак нам не показав.
Передмістя Воляни – в ньому є 4 хати і два шляхтичі осіло тут на землях, набутих у міщан.
Довга Сторона спустошена, тільки два шляхтичі тут мешкає. Перший – пан Самюел Нагорецький – військовий Його Королівської Милості, який на міських землях посідає 1,5 лани за якимось королівським привілеєм, якого нам однак не показав. Другий – пан Вістоцький (Вистоцький) посідає четверть лану.
Передмістя Ліпибоки спустошене. Шляхтич пан Стройновський посідає тут один лан викупленої землі.
Нами були закликані міщани Буська, аби показали свої права (привілеї), на що ті відповіли, що козаки все забрали, за винятком записів про привілеї, що зафіксовані в гродських актах. Не отримали ми також жодних відомостей, які повинності мали виконувати міщани перед замком, згідно прав і привілеїв наданих їм Найяснішими монархами. Жодних чиншів чи данин до замку вони не платять і такого виконувати не зобов`язувались, за винятком того, що визнали зобов`язання платити по 10 грошів з четвертини лану ріллі. Тепер, підрахувавши ту землю і розбивши обсяг всіх їх ланів на 20 четвертин, зобов’язали їх сплачувати до замку, згідно заниженої плати, разом 6 злотих і 10 грошів*.
До війтівства належить лан ріллі, який раніше орендувала шляхта, тепер він прилучений до міської землі.
До староства належать села: Соколя з 13 осадами селян, Побужани з 16 осадами, Полонична з 16 осадами, Гумнисько з 15 осадами і Вербляни зі 6 осадами селян.
З тих сіл – Побужани, Вербляни і Гумнисько, розташовані на території приналежній колись до замку, а тепер належній місту».
Величезний вплив на майбуття нашого міста виявило вказане його знищення козацтвом Хмельницького. Опісля місто почало по-новому відбудовуватись і залюднятися, але втрати документів про права та привілеї стало щораз більше узалежнюватись від старост, котрі новоосілим мешканцям почали диктувати нові умови на свою користь. Колись вільне місто в короткому часі стало у великій мірі підданим. Такий непомірний тягар завдали місту, як буде показано нижче, старости Яблоновські, які буське староство вважали власністю своєї сім`ї. Місто, пригнічене різноманітними утисками зі сторони цих старост, вдалося до судового процесу проти них, що затягнувся на довгі роки і тільки за австрійського урядування був закінчений, тай то не на користь міста.
Здається ще за свого життя, тільки не відомо з якої причини, в 1665 році Станіслав Глоговський відступив буське староство Йосифові Лончинському. Але і цей довго ним не управляв, оскільки вже в 1670 році, після його смерті, від короля Михайла Корибута староство отримав Станіслав Яблоновський – тогочасний руський воєвода, пізніше великий коронний гетьман і королівський каштелян.
В 1662 році сконфедероване шляхетське військо нещадно пограбувало місто. Немало шкоди нашому місту також завдало і коронне військо, яке було стягнуте сюди в 1674 році за Станіслава Яблоновського – тутешнього старости і великого коронного гетьмана, та стояло тут обозом довгий час. Лише у вересні того року до обозу прибув новообраний король Ян ІІІ, звідки вирушив на Україну проти турків. Користуючись перебуванням короля в своєму місті мешканці Буська вдалися до нього з проханням взяти їх під свою опіку і повернути їм давніші права. Це король їм ласкаво пообіцяв, але ніколи того не виконав, по причині своєї великої прихильності до старости.
* -- 1 злотий (польський злотий) – після реформи грошової системи Польщі 1526-1528р.р. і до 1924 р. = 30 грошам, або 60 півгрошам (прим. перекладача)

В ті часи було прийнято новий план зміцнення міста Буська.
Також і в 1695 році поспіхом тут збиралося військо (під проводом М`янчинського – коронного підскарбія) проти турків, які кілька років поспіль чинили постійні напади на Червону Русь, а у вказаному році поновили їх з іще більшою силою та жорстокістю. 11 січня того ж таки року дійшло до битви з ними під Львовом на замарстинівських полях біля мурованого мосту, де буський староста – великий коронний гетьман з малою жменькою нашого війська розбив у кілька разів сильнішого неприятеля і змусив його до втечі. До цієї події і вказаного місця відноситься цікава легенда, в котрій уже другий бузьок відіграє важливу роль. В народних оповідях вона живе дотепер і також вона зафіксована в пам`ятці при тутешньому парафіяльному костелі. Ось ця легенда :
«Після одержаної під мурами міста Львова перемоги над ворогами краківським каштеляном, а нашим паном, він відправив до Буська гінця пана Бісядецького в супроводі кількох людей. Це було зроблено з ціллю підтягнути решту залишеного в залозі війська, поки до неприятеля не підійшли свіжі сили. Проминувши Миля тин п. Бісядецький уже дякував Господу Богу за успішне виконання своєї місії, тому що кожної миті побоювався зустрічі з розпорошеними в околицях грабіжниками. Коли вони в`їхали в темний купченський ліс, від якого до Буська залишалось пів милі, із засади з великим галасом вискочило кільканадцять ворогів обтяжених здобиччю. Взялися до оборони і кілька тих негідників поклали трупом, коли ж в той час набіг іще сильніший їх загін. Пан Бісядецький однак не втратив духу і наново покликавши на допомогу Пана Ісуса Милятинського став завзято боронитися разом зі своїми людьми проти неприятеля, при цьому сильно розкроївши одному з них голову. В тому часі розтривожений тим скреготом броні бузьок, який сидів у своєму гнізді на старому дубі, голосно заклекотав, що так сильно настрахало ворогів, що ті в моменті покинули поле бою».
На згадку про той бій і чудовий порятунок в тому місці була поставлена камінна фігура, однак вона стояла на вологому грунті і з часом розсипалася. Тепер на тому місці стоїть високий деревяний хрест з образом Спасителя, а біля нього посеред поля до цього часу розташований спорохнявілий дуб, який увінчує гніздо лелеки.
Всі ці хвалебні діла і перемоги Станіслава Яблоновського однак не принесли місту жодної користі, а навпаки були для міста Буська і його свобод ще більшою перепоною. Не зважаючи на це, наше місто розбудовувалось і зростало його населення, тільки діялось це вже не з ласки короля, як було раніше, а лише з ласки самого старости, чи численних його дворян. Це особливо проявилось тоді, коли з волі короля Яна ІІІ великий коронний гетьман і краківський каштелян залишився спадковим орендарем буського староства. На опустілих раніше християнських земельних ділянках поселено жидів, а на давніх передміських землях, особливо Волян і Довгої Сторони, постало кілька нових підданчих осад поселенців. Від цих новоосілих у місті і на передмістях поселенців почали вимагати відбування панщини та інших данин на користь замку. В той час від міста також відібрали користь з буських лісів і млинів.
Після смерті Станіслава Яблоновського, яка настала 20 квітня 1702 року, тут з великою помпезністю відслужили по ньому панахиду. Не знаю чи правдивою є легенда, що нібито існуючий в Буську обряд преклоніння цехових хоругв у день виносу Божого Тіла відбувається на пам`ять про цього мужнього чоловіка, як віддання йому пошани від міської громади. Цей обряд проходить по полудню, після закінчення процесії на ринку, серед чисельного згромадження люду, де ті що несуть хоругви їх прихиляють кілька разів. Давніше при цьому, згідно звичаю, відмовляли молитву.
Буське староство, як своє дідицтво (спадщину), прийняв син Станіслава Яблоновського Ян-Олександр, в той час великий коронний хорунжий. Початково він мав до Буська велику симпатію, особливо з погляду близькості міста до Львова, де він звик проживати. В нашому місті він намірився закласти для себе великий і красивий двір, але його жінка Теофіла зі Сінявських не хотіла тут мешкати, через затаєну образу із-за проломування мосту під тягарем її обозу. Щойно його син Йосиф-Олександр, наслідувавши буське староство по його смерті в 1724 році, частково довершив батьківські наміри.
Був то чоловік, який біля ревно виплеканої жінки допускався різних дивацтв, яких у той час в Польщі не бракувало, а місто Буськ неодноразово було їх спостерігачем. Ті різноманітні химери, якими він гнобив місто і передмістя, явне легковаження міськими правами та надужиття своїми старостівськими, змусили міщан до внесення проти нього скарги до королівського трону. На повторне засилання послів – тутешніх міщан Томаша і Анжея Бриків, а також Анжея Лучкевіча, від короля Августа ІІІ місто отримало декрет, виданий у Варшаві 7 вересня 1746 року, в якому король зберіг для нього давні вольності та привілеї. Він назавжди звільнив бущан від усіляких панщизняних повинностей і підтвердив: право вільної торгівлі всілякими напитками; вилову риби в ставу; виключення жидів від оренди пропінації* і виселення їх під карою баніції** з неправомірно ними набутих міських земельних ділянок. Однак тим декретом місто мало що захистилось перед щораз більше зростаючими гнобленнями і надужиттями.
Нові задуми старости накладали на мешканців нашого міста щораз важчі повинності, що змусило бужчан оголосити йому судовий процес. Цей процес пережив старостування Йосифа-Олександра Яблоновського і протягнувся навіть на кількадесят літ довше, а гноблення зі сторони старости не зменшувалося. Тоді було поновлено скаргу до королівського трону і в наслідок тієї скарги буські посли отримали з королівської ласки глейт (гарантійний лист), виданий у Варшаві 8 серпня 1754 року, який убезпечував місто перед надужиттями та тиранією старости, аж до закінчення процесу.
За часів того старости наше місто значно розширилося , поряд з * -- пропінація – виключне право виготовлення і реалізації напитків ;
** -- баніція – вигнання з краю і втрата всіх прав (примітки перекладача) .
монастирськими землями виникло нове окремо окопане місто, яке було назване Яблоновим (тепер Мури). В 1735 році внаслідок триваючої кілька тижнів зливи в місті настала величезна повінь, яка спричинила йому величезну шкоду – знищила греблі, рештки давньої папірні та навіть пошкодила сам замок. Це руйнування зародило в старости думку нового зміцнення міста згідно зі старим планом старости Станіслава Яблоновського –великого коронного гетьмана. Було викопано нові та поглиблено давні перекопи, а також насипано нові греблі та вали. До тих робіт міщан примушували так часто, що це відривало їх від не менш необхідних польових робіт, а свої маєтності вони цілими тижнями мусіли утримувати за рахунок найманих робітників. Окрім того для урегулювання ситуації було відібрано багато міських земельних ділянок, а також надаремно використовувалась важка праця і великі кошти на заходи, які вже за кілька років виявились ні на що не придатними.
У відреставрованому замку цей староста зайнявся упорядкуванням міського архіву і доклав до цього немало особистої праці. Оправлені в багаті саф`янові* обкладинки із позолоченими берегами гродські книги, на яких було викарбувано герби Яблоновських , довгий час були предметом похвали, а деколи і взірцем для інших.
В тому самому часі на Русі появилась нова жидівська секта -франкістів.
Засновник тієї секти Франк відвідав буського старосту і напевно вмів так себе подати та переконати в своїх поглядах, що староста став протегувати поширення цього вчення між буськими жидами. Під його крилом тодішній буський рабін Абрахам Лахман проводив публічні дискусії з талмудистами, приєднуючи до секти щораз ширше коло прихильників. Однак уже в короткім часі потому ця секта із-за того, що староста перестав їх підтримувати, знову повернулась до свого давнього визнання, за невеликим винятком тих, що прийняли християнство, були переслідувані старовірами та перебрались до інших місць.
Будучи бездітним Йосиф-Олександр Яблоновський у 1757 році відступив свої права на буське староство Антонію Яблоновському – познанському воєводі та князю римської імперії. Здається, що вплив цього князя на віденський двір, внаслідок якого Йосиф-Олександр Яблоновський пізніше отримав такий же титул, призвів до відступлення йому Йосифом – Олександром досить значних доходів від буського староства, які вже у той час становили річно 3500 пл. злотих.
За часів цього нового старости, що поступав з мешканцями міста Буська досить лагідно, було на деякий час припинено судовий процес і розгляд скарг, внесених при його попередниках. Цей вінценосний староста за час свого управління декілька раз перебував у Буську з численним, відповідним своїй гідності двором. Але ці візити тривали не довго, оскільки більшу частину свого часу він перебував у почесних особистих закордонних поїздках , на які з краю вивозилось багато грошей. В 1763 році він відступив,
* -- саф`ян – рослинного дублення козина шкіра , забарвлена в яскраві кольори ( примітка перекладача ) .
чи скоріше відпродав, буське староство Йосифу Міру.
Йосиф Мір походив зі шведської родини, яка на сеймі в 1739 році отримала в Польщі індигенат*. Він, згідно зі звичаями своїх предків, надавав перевагу розвитку промислів. Будучи уже спадковим власником Радехова і Холоєва** та іменуючись графом і паном цих земель, для розширення своїх промислових задумів, доклав багато старань для придбання ним буського староства, тому що безмірна кількість тутешніх розлогих лісів у безпосередній близькості до сплавної ріки подавала надію на надзвичайні прибутки. Ставши буським старостою Мір постійно мешкав у Холоєві. Користуючись правом старости надавати в оренду землю, він роздавав численні концесії на міські та замкові землі за відповідну оплату комірного, чи виконання інших замкових повинностей, а також в цілях більшого залюднення міста. Таким способом він уже в той час збільшив річні доходи буського староства до 60000 пл. злотих, дарма що вислана від сейму в 1765 році люстраційна комісія нарахувала таких тільки половину.
Для констатації тодішнього стану староства, а особливо самого міста Буська, подаю тут наступні витяги з того люстраційного акту :
«Посесором*** староства є Йосиф Мір. Міська канцелярія розташована між Старим і Новим Містом, де раніше був замок, не має жодної огорожі, ні будинку суду, ні вежі. Архів городських книг розміщений в замку на купині в нижньому склепі, на якому розташований древній будинок, де раніше жив староста. Склеп знаходиться над водою і від надмірної вологості книги трухлявіють.
Буськ має в собі три міста :
Старе Місто – має 18 парадних ринкових будинків, ратушу, а довкола неї ятки і крамнички, будинків затильних жидівських – 30, християнських -29. Гребля на Бузі, яка згідно привілею і конституції надана війтівству в 1616 році для оборони міста, не має ані в`їзної брами, ані валів – від них залишилися тільки сліди. Греблю зобов`язали відремонтувати.
Нове Місто – має парадних жидівських будинків – 8, будинків затильних християнських – 6 і 3 пусті ділянки.
Місто Яблонов – за старим валом має парадних жидівських будинків -3, пустих ділянок – 4, християнських будиночків – 4.
Передмістя : Німецький Бік – має 33 хатини, Воляни – 24 хатини, Ліпибоки – 45 хатин, Довга Сторона – 48 хатин, є також кільканадцять шляхетських будинків.
Буськ платить губернського податку 163зл.13гр., поголовного за одну сплату – 120зл., чиншик від міщан і передміщан – 54зл., чинш з Підзамча від католиків – 103зл.12гр., чиншик за чоботи від шевців – 23зл.12гр., за лій – 40зл., оренда та інші чинні виплати – 12622зл.24гр..
До староства належать села : Ракобовти , Побужани , Соколя , Волиця
__________________________________________________________________________
* -- індигенат – форма набуття іноземцями шляхетства і польського громадянства;
** -- Холоїв - після 1946 р. с. Вузлове Радехівського р-ну, в старину містечко;
*** -- посесор – державець, винаймач землі (примітки перекладача).
__________________________________________________________________________
Деревлянська, Яблунівка, Гумнисько, Вербляни, Грабова, Незнанів, Полонична і Чаниж.
Чистого прибутку зі староства є 31243злотих4гроші».
Такі доходи ще були недостатніми для нашого пана старости. Його промисли розвинулися в іще більшій мірі, коли на кілька років пізніше (в 1772 році) після першого розділу Польщі він став довічним паном міста і буського староства. В той час він уже бачив себе необмеженим власником тих багатств, яких здавна прагнув, і став щораз більше розвивати промисловість. Розпочав вирубувати ліси, а отриманий відбірний матеріал сплавляв Бугом до Гданська. Існуючі в той час у самому місті та в кількох інших місцях новозбудовані тартаки поставляли різноманітні будівельні матеріали – балки, клепки, дошки, лати і т. п. На викорчуваних місцях у лісах заселялись так звані будники переселені з під Ніска і Лежайська, які займалися видобуванням деревного вугілля для ковалів, дьогтю та смоли, а також випалюванням вапна і копанням болотної бурої залізної руди, поклади якої знаходилися в тутешніх лісах. Для переробки цього сирого матеріалу було збудовано залізні кузні над Бугом – на волянському передмісті, а також на заснованих у короткий час поселеннях – Остапківцях і Ланерівці. Кілька скляних гут і поташарні постачали також інші товари, що користувались значним попитом у торгівлі.
Внаслідок розвитку підприємств у місті та околицях поселилося багато чужоземців. Ще в 1769 році буський староста спровадив до нашого міста багатого львівського купця – Яна Фредеріка Прешля, якому кавалок по кавалку продавав давні міські землі на Середньому місті біля млинів.
Цей купець спричинився до розвитку тієї славної фабрики шкір, яка пізніше піднялася до постачання матеріалу на взуття для всієї австрійської армії, чим набула великої слави, як в краю, так і за кордоном. Та фабрика однак не проіснувала до наших часів, хоча дотепер закордонні географи подають її як діючу в Буську, по тій причині, що в місті більше нічого не бачать вартого уваги. Також до сих пір живе вона в устах громадськості, так як ті давні запущені фабричні будови, що займають цілий квартал окремо обведений фосами, де зараз розміщений двір дідичів Буська, люди називають «фабрикою». Однак та фабрика із-за браку відповідних капіталів почала занепадати ще перед 1815 роком, а після смерті в 1817 році її власника занепала цілком. Продане на кілька років пізніше на публічній ліцитації (аукціоні) фабричне майно, з усіма належними до неї будівлями, викупив тодішній дідич Буська Войцех Мір. Цікаві факти з функціонування тієї фабрики подає колишній буський каштелян* Еварист Куропатницький у виданій ним в 1786 році «Географії Галичини», що по причині скидання в корито річки Буг дубильних речовин та інших лугових (кожем`яцьких) нечистот в річці цілком вигинули вугри, яких раніше там було дуже багато.
Але не тільки розвиток промислу на підприємствах займав думки * -- каштелян – урядовець, який управляв замком чи містом і прилеглою до нього округою – каштелянією. Виконував адміністративні, військові та судові функції ; земський титулярний радник (примітки перекладача).
нашого пана старости. Його хвилювало також те, що місто, а радше його мешканці, були наділені певними правами і свободами, незалежними від старости. Будучи не в змозі їх заборонити він задумувався над поступовою їх ліквідацією. Ще будучи старостою він прохав буських міщан про вивезення дерева та інших матеріалів з буських лісів до Львова, убезпечуючи їх від наступного свавілля виданим від себе документом :
«Даю цей документ Міщанам Буським. За те, що Міщани по своєму бажанню вчинили для мене вигоду – за гроші дерево до Львова по разу вивезли, я не буду це Їх бажання мати за повинність і в звичай впроваджувати не буду. Навпаки, ніколи тих же Міщан Буських до подібних вивозів, чи інших таких повинностей примушувати не буду, за що підписуюся.
Дано в Радехові 7 дня Серпня місяця, Року Божого 1767. Йосиф Мір – Староста Буський».
Однак незабаром занепад Польщі відкрив пану старості повну свободу на полі промислової діяльності. Вже на початку 1773 року буські міщани подали скаргу проти нього до австрійського уряду, а раніше до тодішнього окружного губернського уряду в Львові, на яку 16 березня отримали відповідь – запевнення, що для розгляду їх скарги буде направлена урядова комісія, рішення якої вони мають терпеливо очікувати.
Неугавні скарги буських міщан і розпочате по їх причині урядове розслідування могли позбавити Йосифа Міра довічного управління староством, тому він поспішив до остаточного його привласнення. Контрактом від 24 червня 1776 року, укладеним між ним і цісарсько – королівським урядом, він обійняв на дуже вигідних для себе умовах дідицтво (панування) над містом і буським староством, повна вартість яких, на підставі люстраційного акту від 1765 року, становила 137942зл.10гр. З тієї загальної вартості мав сплатити лише половину, тобто 68971зл.5гр., а друга половина залишалася в його довічному володінні в якості відтермінованого кредиту, який щойно мали виплатити цісарсько-королівському уряду його спадкоємці. Також він був першим в Галичині з тих, хто свій графський титул вніс на підтвердження до австрійського уряду і незабаром став цісарсько-королівським таємним радником (екселенцією).
Ці фавори ще більше надавали сміливості новому дідичу Буська до щораз тяжчого гноблення його мешканців. Довголітній перебіг судового процесу і внаслідок цього неустанні скарги буських міщан надають нам на мій погляд цікаві факти, які в наступному висвітленні подаю тут дослівно :
«Зі сторони дирекції Його Цісарсько-Королівської і Апостольської Милості з Бережанського повіту Львівського округу. Указ Найвищого Крайового Уряду від 13 лютого 1776 року.
Міщанам міста Буська подається до відома Резолюція на їх скаргу від 3 лютого того ж року проти ґрунтової зверхності Ясновельможного Йогомосці Пана Міра відносно завданої ним нестерпної кривди. В Найвищому Крайовому Уряді виданий Меморіал, що якщо Вони мають доводи і справжні документи, що Ясновельможний Пан Мір скривдив Їх у Привілеях, які були зафіксовані при Люстрації, чи якщо щось було записано в Привілеях при Люстрації, а потім через кільканадцять років Ним було упущено, то жадаємо від Них, щоб звернулися з належними документами і справедливими доказами до королівського Фіскуса, тобто до генерального Його Цісарсько-Королівської Милості уповноваженого, який буде доповідати по Їх скарзі в Концесії Головних Судових Справ, згідно делегованої йому функції. Дано в Бережанах 22 березня 1775 року».
Місто Буськ зраділо тому розпорядженню і терпеливо очікувало його результатів, та утиски і беззаконня дідича поступово зростали, що змусило тутешніх міщан знову звернутися до уряду зі скаргою проти нього, в результаті чого вони отримали наступну резолюцію, яку цитую дослівно :
«Зі сторони Дирекції Його Цісарсько-Королівської і Апостольської Милості з Бережанського повіту Львівського округу. Місту Буську подається до відома Резолюція від Найвищого Крайового Уряду відносно існуючої земельної суперечки в наступних пунктах.
Декрет від Найяснішого Короля Польського Сигізмунда від 1543 року даний громадянам Буська засвідчує, що міщани, які мешкають за міськими мурами чи валами, звільняються від усіляких робіт, окрім шарварків. Передміщани які проживають на Панських землях повинні притягатися разом з іншими підданими до панщини згідно зі списком. Передміщан, що розмістилися на міських ланах, не можна притягувати до місячних одноденних робіт, якщо вони самі добровільно не хочуть прихилитися до таких робіт, в цьому Ясновельможний Граф повинен керуватися вищевказаним. Ці передміщани не можуть примушуватися до такої роботи, не маючи на то судового рішення. Дозвіл вільної рубки дерева в лісах залежить від ласки володарів ділянок; цей дозвіл можна було б надавати в залежності від того, наскільки охоче вони прихиляються до одноденних місячних робіт. Що стосується вилову риби, то їм можна вільно її ловити в потічках і річках, але не в ставах.
Щодо жидів, які вже через кільканадцять років після надання їм Привілею від Найяснішого Короля Міхала і від укладеної з ними самим Містом Конвенції успішно шинкують, то Буські Громадяни в цьому їм зараз перечити не можуть і не будуть могти скористатися в подальшому.
І відносно третього пункту, що стосується Шевців :
Причиною для винесення цього рішення є те, що під час Люстрації Шевців було лише 9, кожен сплачував до Панської Скарбниці податок по 2тимфи* і 2 гроші, тепер же через розвиток промисловості та Панську старанність їх осіло тут на 4 більше, від яких Панський Скарб також має отримати прибуток, тому наказуємо, що те ,що належить Панській Зверхності повинні віддати.По цих Резолюціях місто має поводитися і їх дотримуватися, бо в цьому виконується Найвищий замисел і порядок .В Бережанах 23 серпня 1777 року. Готтсман – Повноважний Його Цісарсько-Королівської Милості Радник».
-- тимф – назва тодішня назва перших польських срібних злотківок,карбованих в 1663-1677 роках за А.Тимфа (при.перекладача).
Незважаючи на ці урядові запевнення, буський дідич однак не переставав гнобити міщан щораз більшими домаганнями. Він навіть досі вільних від підданчих повинностей буських міщан до таких примушував і то під страхом екзекуції, яку проводив з допомогою кільканадцятьох своїх людей.
Перебуваючи в такому нужденному стані громада міста Буська внесла спротив до трону пануючої в той час цесарівни Терези, на який 9 травня 1778 року отримала з Відня коротке запевнення, що повітовий уряд отримав наказ в пристойний спосіб залагодити цю справу. Довгоочікувана постанова повітового уряду наказувала :
«Зі сторони Дирекції Її Цісарсько-Королівської і Апостольської Милості з Бережанського повіту Львівського округу.
Силою вироку, виданого Найвищим Крайовим Урядом Буським Підданим твердо і суворо наказується, щоб вони свої повинності згідно Інвентаря без найменших суперечок виконували перед своїм дідичем – Ясновельможним Паном Графом Міром, а то і під страхом неухильної Екзекуції, та терпеливо очікували на Найвищу Постанову.
Цей Найвищий Мандат тамтешній Уряд має опублікувати всім наполегливим Підданим, в чому виконується Найвищий замисел і воля.
В Бережанах 14 вересня 1778 року. Готтсман – Повноважний Її Цісарсько-Королівської Милості Радник».
Для грізнішої підтримки тієї постанови губернський уряд вислав до Буська кільканадцять жовнірів під проводом підофіцера для військової екзекуції. Енергійно взялися до наміченого дідичем, що було цілком довершено, коли ціле місто без винятку, навіть тутешню шляхту, примушували до виконання підданчих повинностей. Внаслідок цього багато місцевих шляхтичів продали свої землі до скарбу, або іншим мешканцям і місто опустіло. Спостерігаючи за цим, тутешній консулярний уряд чи магістрат, як його вже тоді почали називати, передбачав також і свій занепад. На цей процес вплинуло і те, що незадовго перед тим давні відомства і міські акти було перенесено до Львова, а мандати та розпорядження, які видавав магістрат, навіть вже і міщани почали легковажити, говорячи що вони панські піддані. На подані відносно цього міським урядом представлення і прохання до вищої влади, місто отримало наступну резолюцію :
«Зі сторони Дирекції ЇЇ Цісарсько-Королівської Милості з Бережанського повіту Львівського округу.
На прохання, направлене Містом і Буським Урядом до хвалебного Крайового Уряду, подається до відома, щоб свої повинності відбували так як належиться. В подальшому часі, коли настане краща пора, до Буська має прибути комісія від Крайового Уряду і тоді, якщо все у цій скарзі було правдиво викладено, завжди може їм настати сатисфакція, коли комісією буде виявлено шкоду і кривди.
В Бережанах 19 серпня 1779 року, Готтсман – Повітовий Директор».
Серед затримуючих ріст міста Буська прикрощів заблистіла для нього надія, що пророкувала його вільніший розвиток, коли у 1780 році тодішній наступник трону, а пізніше цісар Йосиф ІІ, перший раз об`їжджав Галичину. Розголошена про нього слава, як про людяного і розсудливого чоловіка, надала місту сміливості до представлення йому своєї недолі та подання прохання повернення його давніших прав. Було зібрано всі підтверджуючі давні свободи привілеї та інші документи, а також докази тодішніх утисків і гноблень, і то все разом із кількааркушевою скаргою відіслано до трону того монарха, який вже в тому самому році, по смерті своєї матері Марії-Терези в листопаді 1780 року, взяв кермо уряду.
Зразу ж після подання тієї скарги був виданий урядовий наказ про стримування всіх екзекуцій і примусів буських міщан до відробляння панщини. На кілька років пізніше, коли в 1786 році наступило прийняття загального підданчого права, назавжди отримало і місто Буськ звільнення від тих повинностей, за винятком тих його мешканців, які добровільно зобов`язалися нести цей тягар. В той час наново впроваджено міський уряд, який був цілком занепав, йому повернено ратушу та інші міські реальності, а також урегульовано необхідні витрати по його утриманню. Також було віддано всі судові і політичні постанови в першій інстанції, що стосувалися всіх без винятку мешканців, осілих в обсязі міста. В результаті того улагодження місто Буськ було зараховано до найвільніших в краю менших міст, так званих муніципальних, в статусі якого воно проіснувало аж до наших часів.
На кілька років пізніше в 1792 році тутешній дідич граф Йосиф Мір переписав буські маєтки на користь свого сина – графа Войцеха Міра, залишивши собі тільки до життєву ренту з них.
Окрім тих затяжних суперечок міста зі своїм дідичем, за правління короля Станіслава Августа в нашій стороні немало сталося інших випадків, що характеризували загальний невеселий образ тогочасного становища краю. Як цікавий факт привожу тут ще до сих пір живучу в переказах подію, яка відноситься до часів барської конфедерації* .
Буський староста Йосиф Мір, будучи великим противником тієї конфедерації, у 1771 році для своєї безпеки стягнув до Холоєва досить значний підрозділ москалів, які в той час вступили до Русі для приборкання конфедератів. Незабаром, роздратований надмірними вимогами москалів, староста відправив їх на залогу до Буська. Не одержавши обіцяного утримання, ці гості, згідно зі своїм звичаєм, розпочали в той час господарювати в місті та околицях. Однак одного разу зібралася жменька сільської молоді та інших під керівництвом шляхтича з Петрич Антонія Водніцького і на дорозі, що пролягала по петричівських лісах, вчинила засаду на москалів, які повертались зі здобиччю, та вдарила на них. При тій сутичці кілька москалів впало трупом, решта поранених, покинувши все награбоване , зникла з поля бою . Однак потім москалі за це жорстоко
_____________________________________________________________________________
* -- барська конфедерація – військово-політичне об`єднання частини польської шляхти, організоване в м. Барі на Поділлі з метою збереження необмежених прав і привілеїв шляхти та католицької церкви (примітка перекладача).
_____________________________________________________________________________
помстились, особливо мешканцям Петрич та інших сіл, розташованих поблизу тієї засади. Це підтверджується ще дотепер поширеними серед простолюддя в різних повір`ях страшними оповідями, в яких вони описують москалів.
В той самий час, тобто в 1764 році, після каштелянії куявської впроваджується менша каштелянія в Буську, яку було утворено на головному сеймі. Першим каштеляном був уже згадуваний перед тим Еварист Нечуй Куропатницький, який в 1766 році авансував на белзьку каштелянію. Після нього настав Адам Мишка Холоневський (помер в 1772 р.), потім Войцех Жищевський (помер в 1783 р.), Домінік Кроковський (помер в 1784 р.), Каєтан Бистжоновський (помер в 1785 р.) і Теофіл Залуський (помер в 1791р.). Несєцький у своєму гербовнику буським каштеляном у 1791 році наводить ще Олександра Гумовського, а Свєнціцький в «Історичних пам`ятках польських родин” т. І, стор.299 подає, що і Дембські в певні часи були буськими каштелянами, але не вказує в які роки.
В нові часи крім кількаразових великих пожеж (особливо в 1849 році), після яких тутешній ринок направду цілком змінився, більше нічого не сталося вартого уваги.
Убоге і непоказне це місто має у власності біля 36000 злотих маєтку та отримує біля 4000 злотих річного доходу. Дохід міста складають: державний чинш з війтівщини – від 600 до 800 ринських* злотих, громадський додаток до споживчого податку – від 1650 до 3000рн.зл., комісійні від наявних капіталів – біля 500рн.зл., торговий і ярмарковий збір – біля 600рн.зл. та інші різні принагідні доходи – від 50 до 100рн.зл. річних. Річні видатки виносять від 2500 до 3000 ринських злотих.
Керівником міської громади (гміни) давніше був бургомістр, який очолював міську управу, що складалася з консулату чи ради гміни – шести міщан обраних від гміни та шести їх заступників. Тепер провідником гміни є її уряд, або давніше магістрат, який складається з начальника (бургомістра), писаря гміни і за сумісництвом касира, контролера та міського фізика, сімох присяжних і трьох поліцейських. В міському архіві з давніх часів знаходяться книги міської управи (консулярні) і акти, що варті уваги дослідника історичних подій. Дуже занедбана книгозбірня, особливо ті справи, що містять економічні та статистичні факти, а також рукописи, конфісковані колись по смерті міського касира Пініма. Цей касир, що ще жив за моїх часів у Буську на передмістю Ліпибоки, де мав нерухомість з гарним садом, займався хімічними дослідженнями і заслужив у простолюддя славу чорнокнижника.
Буські маєтки, оцінені по смерті графа Войцеха Міра в 633691рн.зл., були конфісковані урядом по причині величезних боргів і претензій на них, виставлених цісарсько-королівською казною. Вказане майно в 1833 році на
_________________________________________________________________________
* -- ринський, ринський злотий – народна і частково офіційна назва австрійської грошової одиниці гульдена (флорина) , що вживалася в Галичині в період її входження до складу Австро-Угорської імперії ( примітка перекладача ).
__________________________________________________________________________
публічному аукціоні придбав кузен останнього дідича Буська граф Фелікс Мір. Він, після компенсації кривди Проту Потоцькому, виплати значних сум, належних місту Дрогобичу, та багатьох інших важливих боргів, у 1835 році був визнаний дідичем міста Буська з передмістями і прилеглими територіями. Нині його син граф Генріх Мір, успадкувавши в 1858 році вказані маєтки, також пишеться паном міста Буська і його передмість.
Для доповнення поданих тут фактів по історії міста Буська ще долучаю деякі важливі історичні записки, що відносяться до історії буських костелів та інших публічних закладів.
Парафіяльний костел св. Станіслава Мученика тутешньої латинської парафії сягає часів панування Земовита, який, як бачимо з виданих ним декретів, старався очистити белзьку землю від русизму, а особливо від православ`я. Точнішу дату його заснування нині визначити трудно, оскільки відповідні документи під час давніх татарських набігів та інших неприятельських нападів цілком пропали.
Перший в Буську парафіяльний костел латинського обряду розташовувався у Старому Місті, тільки не відомо в якому місці, правдоподібно що в тому самому де знаходиться дотепер. Знищений у ХVІ столітті під час татарських набігів, відступив це право збудованому в 1504 році костелу Непорочного Зачаття Діви Марії у Новому Місті, де тепер існує старий цвинтар. При тому костелі, аж до часу його знищення козацтвом Хмельницького в 1655 році, було пробоство цілого міста, обдароване доходами, підтвердженими привілеєм короля Сигізмунда Августа виданим у Варшаві 1 січня 1564 року. Це підтвердження вважалося відновленням заснування тутешнього пробоства, якому надавалося від буських міщан і передміщан осипки по дві мірки жита та вівса від лану, десятина з буського староства, а також від прилеглих до буської парафії латинського обряду шляхетських маєтків, а саме : Ріпнева (тоді власність Белзьких), Журатина (Жабіцьких), Вільшанки чи Вільшанці (Владків Вільшанських), Петрич (П`ясецьких), Кізлова (Підгорецьких), Кудрявець (Соколів), Безбруд (Гжималів), Острівця (Островських), Мармушович (Ярмінських) і Скважанки (Стрептівських). Тоді ж тутешньому пробоству наміряно деякі земельні ділянки і призначено інші місцеві доходи .
Спаленого за козаків костелу і плебанії на Новому Місті більше не відбудовувалось, натомість душпастерство було перенесено до збудованого за часів пробоства Станіслава Тарновського костелика св. Станіслава, який хоч і був також знищений за козаків, але в скорому часі разом з пробоством був відбудований з дерева і в такому стані проіснував аж до 1778 року. В тому році тодішній буський пробощ ксьондз Щепан з Мікуленич – архідиякон і канонік львівської митрополичої архікапітули, кустош станіславського колегіату, розпочав будову нового костелу разом з плебанією із твердого матеріалу. Цю прекрасну святиню, гарно оздоблену всередині та ззовні, вже в 1779 році віддано на хвалу божу. Землю під костел і плебанію було надано привілеєм Станіслава Августа, виданим у Варшаві 3 листопада 1765 року. У 1780 році під час посвячення цього костелу згаданий пробощ врегулював доходи пробоства відповідно до тогочасних відносин власності в місті – всі забудови, оцінені костелу в 23000рн.зл..,разом із плебанією та вікарівкою, а також з одночасно збудованою міською лікарнею, віддав місту на вжиток та хвалу божу. Посвяту костелу виконав 1 вересня 1780 року ксьондз Криспін Цішковський – канонік і кустош львівської капітули, Нісенський титулярний біскуп, про що свідчить мармурова таблиця, вмурована в зовнішній стіні костелу збоку вівтаря святого Станіслава, на якій деякі слова сильно затерті. Дата 1 вересня на таблиці цілком стерта і її встановлено з парафіяльних документів тільки згідно здогадів.
30 травня 1814 року цей костел погорів разом з більшою частиною міста. А в 1821 році в костельну сигнатурку вдарила блискавка і її знищила, пошкодивши також центральну частину костельного даху, яку відремонтували щойно в 1829 році, через що склепіння та більша частина даху сильно знищилися. В 1838 році стараннями тодішнього пробоща ксьондза Бленчинського заново відреставровано дах і зовнішні стіни костелу, а також виконано ремонт огорожі довкола костельного цвинтаря. В 1849 році жахлива пожежа знову знищила цю божу будівлю так сильно, що богослужіння по причині обвалу костельного зводу було перенесено до місцевої греко-католицької церкви. Покинута костельна будівля аж до 1854 року очікувала від свого патрона реставрації, або принаймі кільканадцяти дошок для накриття оголеного склепіння, щоб захиститися від несприятливих зовнішніх погодних умов. Тільки біля 1856 року цілком відремонтовано костел і пробоство, а від давнього костелу залишилися тільки мури і склепіння.
Збудована у формі хреста фронтоном на схід ця святиня має 22 сажні довжини і 11 сажнів ширини та освітлена сімома великими вікнами. З переду до костельного фаціята прибудований бабинець з головним входом до храму, а з тильної сторони, в тій самій формі що і бабинець, прибудоване захристя, до якого веде вхід зі середини костелу поза великим вівтарем. Всередині костелу звід оздобили давньою майстерно виконаною розписсю (фресками), є також багато дорогоцінних ікон, розташованих у вівтарях і на нижчих костельних стінах. Поставлений за центральною частиною великий вівтар зроблено з дерева, поволоченого зеленою олійною фарбою, оздоблено різьбою, в більшій частині позолоченою, і кількома стоячими навколішки херувимами та меншими ангелятками. В ніші тильної стіни костелу над тим вівтарем розміщено вирізьблені з дерева фігури, що представляють собою Пресвяту Трійцю. У верхній овальній ніші, освітленій двома малими вікнами, міститься фігура Бога Отця сидячого на троні зі скіпетром у руці – ніби на небі, в оточенні ангелят. Нижче у верхній частині великої ніші піднімається Святий Дух у подобі голуба над великим хрестом з фігурою Спасителя, під яким розміщені фігури плачучої Діви Марії і святого Йоана. Під розп`яттям розташована мальована на дереві ікона Пресвятої Діви Марії Розарієвої, перенесена сюди разом з розарієвим братством зі знесеного колись існуючого на тому місті костелу отців-домініканців. Про нього від місцевого суспільства, в більшості своїй сповідуючого візантійський обряд, мало що можна узнати.
Досліджуючи історію тутешнього домініканського монастиря знайшов про згаданий костел відомості, що своєму заснуванню він завдячує дарунку його фундатора – князя Вишневецького. Поміж людьми про нього існує багато легенд, а головна та, що врятований з неодноразових пожеж втратив у одній з них всі свої прикраси і коштовності, а в короткому часі потому їх знайшли поміж бур`янами у фосі разом зі спаленою рукою злочинця. Також про святині цього костелу серед посполитих існувало повір`я, що їх не може доторкнутися жодна єретична рука. Врятовані також під час останньої пожежі в 1849 році вони були перенесені для відправляння богослужіння до церкви св. Миколая, де залишалися аж до повернення наново відправ у парафіяльному костелі.
Всередині залу костелу св. Станіслава від захристя відділяє дерев`яна на чорно помальована балюстрада. В костельній залі по правій стороні в каплиці, чи скоріше бічній ніші, знаходиться оздоблений вівтар святого Станіслава (патрона костелу), в якому міститься ікона гарного пензля волоської школи, презентуючи цього святого в одязі понтифіка, оживляючого Петровіну.
По сусідству з ним знаходиться вівтар з образом святого Йоана з Непомук сучасної роботи, особливо шанованим серед осілих в Буську кількох чеських сімей.
З лівої сторони хрестоподібного приміщення костелу є ікона Непорочного Зачаття Діви Марії, майстерно виконана у волоському стилі, що представляє Богоматір в асистенції оточуючих її ангелят, яка тримає голову змія, що в пащі держить яблуко. Перед цим вівтарем в день Господнього Різдва завжди відбуваються урочисті відправи (так звані ротати), на які зразу по півночі прибуває численна публіка з найвіддаленіших частин міста, не зважаючи навіть на негоду. В ніші поруч того вівтаря є вівтар святого Антонія з Падви, того самого пензля, що і св. Йоана з Непомук.
В нішах склепіння і на нижніх стінах костелу знаходяться ще чотири дорогоцінні ікони волоської школи, які однак по причині занедбаності в останні часи сильно потерпіли.
Крім парафіяльного костелу, як уже було сказано вище, в місті існував костел і монастир отців-домініканців, під титулом Внебовзяття Діви Марії, заснований у 1608 році за князя Яреми Вишневецького – київського каштеляна та його дружини з роду Чаплицьких. Однак здається, що вже на кілька років раніше отці-домініканці мали в Буську якісь володіння. Про це нас переконує лист Станіслава Тарновського – тодішнього буського старости, власноручно ним писаний в 1598 році до підстарости Станіслава Юховського, наказуючи тому, щоб не перешкоджав розширенню монастирських володінь отців-домініканців у Буську. Але щойно з ласки тих нових фундаторів – княжат Вишневецьких відродився буський монастир, початково отримавши від них у фундаційному записі село Держів і 10000 польських злотих.
Пізніше цей монастир отримав різноманітні дарунки з різних сторін, особливо від короля Сигізмунда ІІІ, який видав привілей, що підтверджував надання монастирю млина, розташованого у так званому Середньому Місті над фосою чи перекопом річки Буг. Серед інших більших дарів виділяється запис Станіслава і Яна Пшедбора Конєцпольських на суму 1120 польських злотих, перенесених в 1650 році зі знищеного домініканського монастиря в Кодаку на Україні, а також записи Лончинських, що володіли маєтками в Куткорі, та кількох інших. З тих доходів у монастирі, згідно з Окульським, утримувалось дванадцятьох монахів, з яких п`ятеро в різні часи померло в тому місті і були похоронені в монастирському костелі.
Першим пріором буського монастиря був отець Єжи з Перемишля, пізніше обраний провінціалом руської провінції. В тім монастирі жив також братчик Якуб – славний органіст, який залишив по собі кілька композицій набожних хоральних співів. Монастирський костел освятив ксьондз Томаш Піравський – нікополітанський біскуп і львівський єпископ-помічник.
В 1786 році тутешній костел і монастир були знесені, а монастирськими капіталами збільшили утворений крайовий релігійний фонд. Все монастирське майно разом з костельними і монастирськими будівлями та млином на Середньому Місті придбав, згідно контракту від 28 квітня 1789 року, тодішній дідич буського староства граф Йосиф Мір. Роком пізніше він за 3498 польських злотих відступив це тодішньому підприємцю буської шкіряної фабрики Янові Прешлю. Малу частину монастирської власності, яка до тих пір існувала в давній частині міста Яблонові під назвою «Мури», забрав уряд для перетворення у військові забудови для одного вищого штабного офіцера і капітана. По смерті Яна Прешля колишня монастирська нерухомість і частково знищений костельний будинок, разом з іншими будівлями шкіряної фабрики, повернулась в руки буських дідичів. Тут за часів мого перебування в Буську знаходилась велика хмілярня, яка видавала 100-200 центнерів* хмелю в рік. Давні костельні будівлі, поділені на два яруси, використовувались як сушарня хмелю і склади садово-городнього інвентаря. В новіші часи у 1856 році тодішній дідич граф Фелікс Мір подарував їх своєму управителю буських маєтків Янові Збишевському який, розібравши давні забудови, спорудив на тому місці для себе житло та інші господарські будівлі. Окрім тих монастирських руїн тут ще довго посередині саду знаходилась величезна груша, сорту так званих спасівок, як пам`ятка про існування того монастиря.
Будівлі костелу та монастиря в основному були з дерева і тільки мала частина костелу, так званий санктуаріум**, була мурованою, прибудованою до костельного приміщення. Костел був досить обширною будівлею – мав 18 сажнів довжини і 9 ширини, в ньому знаходилося 5 вівтарів. Після його знесення костельні пожитки в більшій частині було перенесено до
________________________________________________________________________________
* -- центнер – міра маси, що ділилася на камені та фунти ; в ХІХ ст. центнер = 4 каменям, або 100 фунтам, тобто 40,55кг ;
** -- санктуаріуш – святе місце в особливому культовому значенні (примітка перекладача).
________________________________________________________________________________
новозбудованого в той час парафіяльного костелу, з яких кілька фелонів та одна заслона вживалася ще за мого побуту в Буську.
Монастирська бібліотека, про яку також згадує Окульський, розпорошена в кількох місцях : частину її перевезено до львівської академічної бібліотеки, мала частина залишилась в Буську і з неї утворено бібліотеку деканату, яка однак через неодноразові пожежі дуже потерпіла і правдоподібно в 1849 році була цілком знищена. В тій бібліотеці було кілька важливих рукописів, що стосувалися історії міста та його костелів. На початку цієї монографії я вже згадував руський літопис, який також знаходився в тій бібліотеці і напевно при пожежі був втрачений.
Пам`ять про монастир, не зважаючи на його знищення, до цих пір зберігається серед місцевих побожних жителів, так як простолюддя те місце неугавно називає монастирем, хоча більша частина з певністю вже не знає яким.
При місцевому парафіяльному костелі існує Розарієве братство, яке своїм заснуванням також завдячує тому монастирю, коли зараз по його знесенню було переміщено сюди разом із дорогоцінною іконою Матері Божої Розарієвої, що походить ще від дару князя Яреми Вишневецького. Старовинний вигляд тієї ікони на модриновому дереві дозволяє думати, що вона являється якоюсь пам`яткою. Серед суспільства побутує легенда, що цей образ кинутий єретиками у вогонь залишився неушкодженим. Його пізніше також неодноразово рятували з пожеж, тому парафіяни вірили, що його не може доторкнутися жодна єретична рука.
Згаданий на початку і послідуючих сторінках цієї монографії давній монастир чину святого Василія в Буську, знищений у 1655 році козаками і москалями, пізніше був перенесений до Волиці Деревлянської, села розташованого за півтори милі від Буська. Цьому монастиреві відновив давні духовні права тодішній митрополит Русі Діонісій Балабан 3 лютого 1661 року в Горохорині, а королі Ян Казимир – 13 листопада 1662 року в Львові та Міхал Корибут – 9 листопада 1669 року на коронаційному сеймі у Кракові, їх підтвердили. Пізніше в Буську на передмістю Підзамче на місті давнього монастиря було відбудовано малу церковцю, а на прилеглій ділянці часами мешкав монах, який в ній відправляв службу Божу. Після знесення монастиря у Волиці в 1784 році замкнули і вказану церковцю, яку разом зі земельною ділянкою продали на користь релігійного фонду. Вона залишилася в приватних руках сім`ї Гачкевичів. Місце, де стояла монастирська церковця, до сих пір прикрашає стародавній камінний хрест із цілком затертим руським написом, який глибоко вліз у землю.
На закінчення даної монографії згадаю дещо про початкову школу, закладену вже за австрійського панування в 1793 році. Спогади, які стосуються її провідника і давніх співробітників, змушують мене присвятити її пам`яті хоча би декілька слів. Учителем за моїх часів був Григір Наумович, ретельність якого у вихованні молоді була відома у всій околиці, тому навіть заможніші родини з дальших місць віддавали своїх дітей під його опіку. Однак і в нього німчизна була головним завданням науки, але велика ретельність цього учителя і його гостре оберігання моральності виховала тут не одного славного громадянина міста. В 1836 році під час екзамену, виголосивши по-німецьки промову на честь тогочасного інспектора шкіл – декана і гологірського пробоща, нинішнього Найвищого Архипастера князя Віжхлейського, я побажав йому в той час даного звання, за що, отримавши в дарунок медаль, досягнув великої поваги навіть між дорослими, незважаючи на те, що був сиротою і ще малим хлопцем.



З польської переклав Михайло Зозуля .


Переклад здійснено за машинописним передруком монографії Антонія Шнайдера «Miasto Busk – Wenecja polska» з львівського часопису «Dziennik Literacki» за 1866 рік №№ 44-48 .



Создан 16 окт 2011



  Комментарии       
Всего 4, последний 2 года назад
tadeuszcwen 11 июл 2014 ответить
Foto przedstawia grupę żołnierzy austriackich , wśród których rozpoznałem wujka Franciszka Leśko , który służył w wojsku austr. w Busku , w latach 1910-14 / i z tego okresu pochodzi foto / - stoi w górnym rzędzie trzeci od lewej . / Na podpisie podano mylnie że to rodzina Szymańskich w r 1930 /
Дана 11 авг 2014 ответить
Місто Буськ це Галицька Венеція. Польська - це невеличка столрінка історії, а Галицька- назавжди.
busk 12 авг 2014 ответить
Переклад монографії Антонія Шнайдера, а не довільна оповідь історії Буська.
М. Зозуля
busk 18 апр 2015 ответить
Чудовий сайт ! Бо є зворотній зв'язок ! Є можливість дискусії, завдяки коментарям - ми пізнаємо самі себе, а також "хто чим дихає".
Іван Справедливий
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником