З історії шкільництва на теренах Бузеччини

 

З історії шкільництва на теренах Бузеччини

Нариси



У Буську до навчання прагнули завжди

За кілька днів знову пролунає дзвінок, скликаючи учнів до школи. Тисячі школярів
сядуть за парти здобувати знання, освоювати нові предмети. Кожен з них перед однолітками хизуватиметься обновками, які до Дня знань справили їм батьки.
А в портфелях яскравістю вабитимуть різні шкільні приладдя. Але ж так було не завжди. Це зараз батьки прагнуть, аби їхні чада ні в чому собі не відмовляли, аби лишень вчилися,
а раніше не всі мали змогу відвідувати школу, інколи на цілу хату дітей були лише одні чоботи, та й то мамині. А в полотняній торбині через плече була тільки дошка для
писання і залізна рисувалка (рисік), якою писали по тій дошці. З такими знаряддями йшов здобувати знання школяр тридцятих років минулого століття. Про це, завітавши у редакцію, розповів член Товариства „Бужани” Іван НАГОРНИЙ.
Отож, якою була школа у ті непрості для Західної України, і зокрема для Львівщини, часи. Буськ у 30 роках входив до складу Кам’янка-Струмилівського повіту. На теренах теперішнього Буського району навчання у школах провадили польською мовою. У Буську перша школа була побудована біля костелу св.Станіслава. Хлопці і дівчата вчилися разом до 1898 року, потім школу розділили на чоловічу і жіночу, а у 1903 році збудовано для жіночої школи новий будинок, а будинок, де розміщувалась чоловіча школа, було розбудовано.
У 1866 році на 96 гмін Кам’янка-Струмилівського повіту було 40 шкіл, де навчалось 1552 дітей. У 1890 році шкіл було вже 53, з них 1 — п’ятикласна, 1 — чотирикласна і 3 —двокласні. Дітей було 8553, але все ж 2 тисячі не ходило до школи. На навчальний 1925/26 рік в повіті було 76 шкіл з 7529 учнями. Одна школа була на 11 км2. У містах було 4 школи, де навчалось 1,607 учнів, а в селах — 72 школи і 5,922 учні. Одна сільська школа припадала на 782 людини. У 1930/31 навчальному році у повіті було 4 семикласних школи, 3-п’ятикласних, 4-чотирикласних, 4-трикласних, 15—двокласних, 50—однокласних. Польських шкіл було 36, руських 10.
Однокласні школи були в Адамах, Яблунівці, Ланерівці, Новому Милятині, Побужанах, Верблянах, Журатині, Купчу, Ракобовтах, Ліску, Волиці Деревлянській; двокласні — у Грабовій, Чанижі, Старому Милятині, Чучманах Гумниських; трикласна — у Соколі; чоти¬рикласні — у Кізлові та Новосілках; семикласна — у Буську.
Знайдено відомості, скільки у школі навчалось римо-, а скільки греко-католиків чи дітей інших віросповідань. Так, наприклад, у Буській чоловічій школі навчалось 285 римо-католиків, 116—греко-католиків, 134 — євреїв, у жіночій, відповідно — 224; 82 і 125. У Грабовій — 37 римо-католиків, 60 —греко-католиків і 3 євреї. У Купче —16, 53 і 2. У Новосілках — 33, 193 і 2, у Ракобовтах навчалось — 59 римо-католиків і 1 єврей. У Соколі, окрім 12 римо-католиків, 139 греко-католиків, 2 євреїв, навчалось ще 2 євангелісти.
Протягом 1922—1934 років збудовано дерев’яну однокласну школу у Ланерівці (1921), чотирикласну у Новосілках (1929), двокласну у Ракобовтах та чотирикласну у Яблунівці.
Як бачимо, діти прагнули знань за будь-яких часів.

Лариса ГАРАСИМІВ. "Воля народу" (Буськ) 27 серпня 2009 року

 

 

 

ЛЮБИ І ЗНАЙ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ

 

Є ТАКА КНИЖЕЧКА

 

(Історико-краєзнавчий нарис про Буськ)

 

Видавництво монахів Студитів "Свічадо" випустило дуже цінний для нашого району і м. Буська довідник під назвою "Буськ історико-краєзнавчий нарис". Матеріали зібрав і упорядкував колишній вчитель Яблунівської основної школи, а нині священник церкви св.Юра Володимир Чучман. Автор знайомить читача з історією, етнографією, фольклором, визначними людьми нашої території. Довідуємося, що перша згадка літописця про Буськ відноситься до 1098 року. Є підстави твердити, що місто Буськ у верхів'ях Західного Бугу могло бути центром дулібських племен в УІ-УІІ ст. Столицею Буського князівства місто стає в 1100 р., коли у ньому осів Давид Ігорович. За участь в осліпленні Василька князі позбавили його Володимирівського князівства.

Історією Буська цікавилося багато дослідників. Так, А. Шнейдер, польський дослідник, ще в 1866 р. в газеті "Дзенік літерацкі" опублікував легенду, яку знайшов у старовинному рукописі "Пам'ятка о. Афанасія". А. Шнейдер, спираючись на рукопис, проводить думку про походження назви міста від бузька.

Прихильники подібного пояснення роблять посилання на старий герб Буська – бузько серед боліт. Але первісна назва міста звучала Бужеськ, Бужськ. Це означає, що назва міста походить від назви ріки Буг і означає: "місто на Бузі".

Стисло, але на фактичних матеріалах, подається історія наших поселень, починаючи від найдавніших часів і кінчаючи останніми роками.

Із розділу "Видатні люди Буської землі" довідуємося про першого президента ЗУНРу Євгена Петрушевича, видатного вченого і мистецтвознавця Іларіона Свенціцького, відомого діяча греко-каталицької церкви єпископа Йосифа Боцяна, невтомного громадського діяча Василя Вороновського, визначного діяча національно-культурного відродження, видавця газет і журналів Івана Тиктора, забутого письменника і фольклориста, власника відливарні дзвонів Володимира Супранівського.

Якщо про Є. Петрушевича та І. Свенціцького дещо відомо частині інтелігенції, а про Василя Вороновського члени культурного товариства "Бужани" зібрали цікаві матеріали і підготовили його біографію, то про Івана Тиктора і Володимира Супранівського відомо мало. А Іван Тиктор, працюючи у львівських виданнях "Новий час", "Народна справа", "Наш прапор", "Комар", "Дзвіночок", досягнув найбільших на той час тиражів. Вони масово розходилися по селах Західної України, а також за кордоном, мали дуже великий вплив на піднесення національної свідомості, культури українського народу, любові до рідної історії і рідного краю.

Під час німецької окупації І. Тиктор організував видання українського часопису у Рівному. 1943 р. був арештований німцями, потім утік з гестапо. Емігрував у Канаду, де організував ряд монументальних видань: "Історія України", "Історія українського війська", "Історія української культури", "Велика Всесвітня історія".

Цікавий матеріал подається про відливарню дзвонів родини Супранівських у с. Соколівці. Якість і чистота звучання дзвонів була навдивовиж досконала. Дзвони відливали з бронзи – сплаву міді з різними металами. Якими саме – було таємницею Супранівських.

Автор довідника-нарису не обійшов такого важливого питання як освіта. Вказується, що за прикладом Львова було засновано буське братство, яке мало постійні зв'язки з львівським. Найстаріша згадка про буське Миколаївське братство належить до1594 р. Серед почесних членів були відомі тогочасні діячі: волинський Лаврентій Древинський, Васька з Гологір, Семен з Луцька, Федір з Глинян, Стефан зі Львова, Ігнатій з Острога. Відомим діячем буського братства був Ігнатій Наливайко, високоосвічений, з незвичайним полемічним даром діяч.

У заснованій Миколаївській братській школі у Буську, крім навчання, займалися ще й переписуванням книг, які користувалися великим попитом. До наших часів дійшла книга, яку в 1629 році переписав учитель Яків Чайка.

Українські школи, що розрослися ХУІ-ХУІІ с., у наступних десятиліттях почали занепадати. Практично до кінця панування на наших землях польських королів, яке скінчилося після першого поділу Польщі 1772 року, загальної системи народної освіти не існувало. Її впровадила вже австрійська адміністрвція. В архівних матеріалах Галицького губернаторства зберігся документ, в якому повідомлялося, що в 1788 році у Буську було засновано початкову школу.

Активніше розвивається шкільництво після скасування панщини в 1848 р. У 1892-93 навчальному році в Буську діяла 4-класна школа, яку відвідували 540 учнів. Під кінець минулого століття в місті вже було дві п'ятикласні школи; в одній навчалися хлопці, а в другій – дівчата. Початкова освіта дітей була обов'язкова.

Чисельність учнів у буських школах зростала. За статистичними даними, в 1890 р. у Буську налічувалося 6347 мешканців, у 1900-6785, а через 10 років – вже 7751. А це сприяло і росту кількості учнів.

Чільне місце на сторінках історико-краєзнавчого нарису відведено пам'яткам архітектури, Буській папірні. У кінці книжечки подано ілюстративний матеріал.

Словом, цікава і потрібна книжечка, яку ми чекали давно. Тож усім, хто не байдужий до історії нашого міста, варто ознайомитися з нею.

 

Роман БУЧКО , вчитель  

"Воля народу" 12 травня 1993 року

 

 



Обновлен 20 мая 2015. Создан 01 сен 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником